Нагірний Карабах: «плану Болтона» не існує
Коли після завершення зустрічі у Вашингтоні міністрів закордонних справ Вірменії і Азербайджану Зограба Мнацаканяна та Ельмара Мамедьярова за участі співголів Мінської групи ОБСЄ один з бакинських інформаційних порталів кваліфікував їх як «консультації», стало ясно, що все пішло не так, як раніше припускали деякі експерти.
У дипломатичній практиці консультації визначаються тільки як частина переговорного процесу. Мета — виробити спільний підхід до врегулювання спору або конфлікту, на ранній стадії — запобігання кристалізації спору. Та й взагалі — як всього лише предтеча переговорів по вирішенню конфлікту. Це означає, що після квітневої зустрічі в Москві глав МЗС Азербайджану і Росії при особистому посередницькому участю міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, на якій обговорювалися певні конкретні пропозиції та напрацювання Мінської групи (питання про обмін полонених і заручників, покінчити з «війною снайперів» і інше), до моменту зустрічі у Вашингтоні конфліктуючі сторони розвалили московську порядку. Але створили нову?
Можливо, одна з конфліктуючих сторін припускала, що США вступлять на шлях «перехоплення» ініціативи у Москви в карабаському врегулюванні, виставлять свою «дорожню карту». Однак цього не сталося. Більше того, державний секретар США Майк Помпео, на відміну від свого російського колеги Лаврова, взагалі ухилився від зустрічей і переговорів з Мнацаканяном і Мамед’яровим, а співголови МГ ОБСЄ виступили на рідкість з дуже «скупим» спільною заявою. Вони лише повідомили, що глави МЗС Вірменії і Азербайджану домовилися про проведення нової зустрічі з питання карабахського врегулювання», і «погодилися з необхідністю використання прямих каналів зв’язку з метою швидкого реагування і зниження ризику ескалації». Зауважимо, до речі, що до встановлення каналів оперативного зв’язку між Баку і Єреваном МГ ОБСЄ не має ніякого відношення. Це — повний провал старту так званого «американського циклу» у врегулюванні конфлікту.
А як все починалося, коли «людина дії», помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон заявив, що «вступає в гру» і «з нетерпінням чекає зустрічі у Вашингтоні з Мнацаканяном і Мамед’яровим»… Їх переговори дійсно відбулися, але, за всіма ознаками, Болтон лише ознайомився з позиціями сторін щодо перспектив врегулювання конфлікту. Далі цього не пішло. Зараз складно сказати, блефував чи Болтон або у Вашингтоні відбулося щось таке, що зіпсувало задуманий американцями сценарій. Стало очевидним те, що так званого «плану Болтона» по Карабаху не існує або ж він від нього відмовився. Чому? Можливо, що відбувається у Баку, Єревані, Степанакерті або в регіоні в цілому, а також на сусідньому Близькому Сході, що змушує Вашингтон тримати паузу.
Позначимо видимі контури. Виходячи з того, що США сприймають нагірно-карабахський конфлікт не стільки як проблемний у відносинах виключно між Вірменією та Азербайджаном, але в самому широкому регіональному контексті, це може бути Іран, а Болтон вів основні переговори з главами МЗС Вірменії і Азербайджану саме з цієї проблематики, а не по врегулюванню. Не виключено і те, що з’явилися якісь нові оцінки нової влади у Вірменії, яка сублімує суперечливі руху щодо можливостей врегулювання конфлікту, а також оцінка тактичних промахів Азербайджану, який робив спроби непрямими шляхами провести модерацію ситуації на треку Єреван — Степанакерт. Можна наводити аргументи на користь кожного з цих припущень, хоча можливі й інші варіації. Але найголовніше в тому, що Вашингтон позбавляє можливостей Баку і Єреван розігрувати свою карту, тобто робити те, що у них часто виходить відносно Москви.
Так збувається прогноз професора Рэдфордского університету Григорія Іоффе, згідно з яким у США «гору бере не тільки більш обережна лінія поведінки по відношенню до Росії», але «зникає прагнення з перетягування Азербайджану, Вірменії, як і Грузії на Захід». Що стосується врегулювання нагірно-карабахського конфлікту, то з різних причин з різними цілями Баку і Єреван фактично обнулили переговорний процес і шантажують світове співтовариство можливістю початку нової війни між собою. Вони, замість того, щоб домовлятися між собою, вважають, що Вашингтон, Москва або Париж піднесуть їм «зручний світ» на блюдечку. Не буде такого. Якщо є бажання воювати, то нехай воюють або коментують на різних рівнях «перспективи переговорного процесу». Особливо після Вашингтона, звідки пара Мнацаканян — Мамедьяров повернулася з порожніми валізами.
Станіслав Тарасов
