Невже музиканти не можуть самі зіграти по нотах?
Колектив симфонічного оркестру налічує приблизно 70-80 чоловік, а іноді і більше. Музикант, який сидить в правому куті, швидше за все, не чує, що грає його колега в лівому. Просто фізично неможливо вловити звуки з інших рядів, якщо біля вашого вуха виступає, скажімо, двометровий контрабас.
Без диригента помилитися простіше простого. Структура цієї професії багатокомпонентна. Керівник оркестру повинен тримати в голові повний спектр музичних знань: стилістичні особливості музичного тексту, співвідношення тексту з темпом, комплекс виразних засобів, прийоми звуковидобування, динаміку, фразіровку, артикуляцію, індивідуальність інструменту кожного окремого учасника оркестру. У диригента перед очима партитура, в якій видно всі частини музичного виконання кожного окремого музиканта, в той час як музикант бачить тільки свою партію інструменту. Без диригента настане хаос.
Втім, в Москві в 20-30-ті роки XX століття була спроба створити оркестр без диригента. Він називався «Персимфанс». Група висококласних музикантів під впливом більшовицької ідеї колективної праці поставила своїм завданням стати єдиним злагодженим організмом. Відміну від оркестру з керівником було тільки у розсаджуванні: всі учасники «Персимфансу» сідали по колу, щоб бачити один одного. Оркестр проіснував приблизно десять років. Це був досить успішний проект, але ідея все ж не прижилася, залишившись в історії як екзотичний музичний експеримент.
