Нацистські окупаційні війська підійшли до Ялті 7 листопада 1941-го року, а вже 8 листопада місто було повністю окуповано. Німецькі власті відразу ж розгорнули маховик терору. Всі ялтинські євреї спочатку були змушені нашити на одяг «зірку Давида», а пізніше їх загнали в гетто. Як гетто були використані так звані масандрівські казарми – комплекс одно – і двоповерхових будівель з тесаного каменю, побудовані ще за царювання Миколи II на території Масандрівського маєтку Питомої відомства, які повинні були служити військовому гарнізону міста.
Партизани і радянські солдати зустрілися в Ялті
5 грудня 1941-го року євреїв заселили ці казарми. Нещасні проведуть в цьому місці лічені дні перед трагічним кінцем. До 18 грудня всіх ялтинських євреїв Масандрівського гетто розстріляють. Гестапо до цього часу вже окопається в колишньому особняку меблевого фабриканта Федора Федоровича Мельцера. Грунтовне будівля з глибокими підвалами стане пыточным замком і камерою смертників для багатьох ялтинців.
В розгулі кривавого терору нацисти вимагали вина
Незважаючи на поголовне терор, вже в день окупації гітлерівці приїхали на комбінат «Масандра». Старший офіцер наказав усім працівникам в терміновому порядку зібратися біля прохідної. Присутнім людям, заляканим до смерті, нацистський командир заявив, що відтепер вони зобов’язані працювати під його керівництвом до призначення цивільного німецького адміністратора, а порушники трудового розпорядку і люди, викриті в крадіжці, будуть негайно розстріляні.
Після цих слів німець негайно вивів з ладу одного з працівників, нікого Мустафу Абдарманова. На свою біду Мустафа взяв роздаються задарма перед евакуацією колекційного фонду дві пляшки вина. Гітлерівець дістав пістолет і відвів працівника за кут заводського клубу, але пострілу не було. Офіцер заявив, що вирішив на перший раз відкласти виконання вироку.
Нацисти в Ялті
Незабаром німецького офіцера змінив формально цивільний адміністратор – австрійський винороб Гегель. Незважаючи на «цивільний» статус адміністратора, Гегель дотримувався на комбінаті все тих же нацистсько-гестапівських методів: неявка на роботу – смерть, саботування – смерть, запізнення або неналежне виконання обов’язків – смерть або відправка в концентраційний табір. Саме завдяки цим кровожерливим заходів Гегелем навіть вдалося випустити дві партії вин – сезону 42-го і 43-го років.
При цьому варто відзначити, що, незважаючи на безмежне національне чванство німців того часу і європейську гординю одвічних «цивілізаторів», який прибув в Массандру Гегель з подивом виявив, що йому, виноробу Європи, модернізувати, вдосконалити або змінювати банально нема чого. Технологічний процес був ідеальний і без його європейського досвіду, тому німецький адміністратор не став вносити ніяких коректив, і мав тільки функцію наглядача. Правда, варто відзначити, що Гегель все ж не переніс весь досвід ялтинського гестапо в Массандру – вже дуже нацистам хотілося вина.
І знову-таки гітлерівцям не кортіло продемонструвати всій уклінну Європі, як нові землі будуть працювати на рейх. Природно, таким показовим прикладом і повинно було стати вишукане масандрівське вино. Незважаючи на драконівську політику стосовно місцевого населення, кримчани аж ніяк не бажали працювати на «нову Європу». Тому виноград на комбінат здавали вкрай неохоче. Незабаром німцям навіть довелося встановити закупівельні ціни, які були вище розцінок за радянської влади. Але і це допомагало слабо. У підсумку в 1943-му, як кажуть, «під страхом», місцеве населення було зобов’язане здавати німцям весь урожай винограду, що призвело до цікавого ефекту. Безліч виноградників були навмисно занедбані, щоб уникнути долі сировинного придатка нацистів.
Звільнення Ялти і Масандри
Вранці 8 квітня після артилерійської підготовки в наступ перейшли війська 4-го Українського фронту в районі Армянська на півночі Кримського півострова, і незабаром зав’язалися бої на Перекопському перешийку, де німці організували оборону. А в ніч з 10-го на 11-е квітня війська Приморської армії почали наступ зі сходу Криму в районі Керчі. Вже до шостої години ранку майбутній місто-герой Керч був повністю звільнений від окупантів, а наступ продовжилося.
День за днем наші війська звільняли одне місто за іншим. До 16-го квітня визволителі підійшли до Ялті. Слід зазначити, що в квітні кримські партизани відкрили справжнє полювання на поліцаїв, також плани німців зривалися численними партизанськими диверсійними операціями, які врешті-решт обернулися справжніми боями ще до приходу армії. Все це розлютило окупантів, не здатних ні контролювати територію, ні дати відсіч партизанам і наступаючим радянським військам. Тому мирні жителі з початку квітня і аж до звільнення Ялти боялися показатися на вулиці, щоб не стати випадковою жертвою оскотинившегося нациста.
Радянські солдати в Ялті
Таким чином, німці тікали з Ялти в основному під напором партизанів, а ялтинці все ще не вірили в довгоочікуване звільнення. Радянські бійці Приморської армії входили в «порожній» місто. З боку Ай-Петрі, що на північний захід від Ялти, в місто увійшов перший батальйон 777-го полку 277-й Темрюкской стрілецької дивізії. Зі сходу від селища Нікіта до Ялти зайшли бійці 383-ї дивізії, 2-ї гвардійської Таманської стрілецької дивізії, 339-ї стрілецької дивізії у сприянні з партизанами 7-ї бригади Південного з’єднання кримських партизанів. Про останніх варто згадати окремо, адже саме вони врятували багато інфраструктурні об’єкти Ялти і перлині цих місць – Масандру.
Партизани, які врятували Масандру
Відступаючі німці при всіх сучасних вигадках про цивілізованості планували ліквідувати всю можливу інфраструктуру Ялти, тобто об’єкти, що мають культурну, історичну і промислову цінність. Навіть знаменитий Лівадійський палац і Масандрівські винні підвали підлягали підриву за планом нацистів. Працівники Масандри, зрозумівши наміри німців, за деякий час до приходу партизанських загонів і сил регулярної армії закрили міцні двері винпідвалів та інших об’єктів комбінату і зникли, сподіваючись, що у нацистів просто не вистачить часу розкрити підвали і замінувати будівлі.
Леонід Віхман
Але центральну роль в порятунку Масандри зіграв Леонід Віхман і його партизани бойової групи 7-го загону. Леонід народився в червні 1919-го року в білоруському Гомелі в єврейській родині, проте школу закінчував майбутній герой вже в Джанкої. До лав РСЧА Леоніда закликали в Москві, судячи з опублікованих нагородних документах, а в 1941-му році Віхман закінчив Каспійське вище військово-морське училище.
У тому ж таки багатостраждальному 1941-му новоспечений лейтенант був учасником кровопролитної оборони Севастополя у складі бригади морської піхоти. Після падіння міста Леоніду вдалося прорватися в ліс і вступити в ряди 3-го партизанського району під командуванням Георгія Сіверського. Всього таких районів на жовтень 1941-го було п’ять.
Після багатьох боїв і вдалих диверсій Леоніда Віхмана оцінили по достоїнству, і в кінці жовтня 1942-го він вже був призначений командиром великого партизанського загону. Був відомий як великий знавець маневру. Він активно використовував відволікаючий прийом для виманювання противника. За успіхи в боях 24 жовтня 42-го Леонід був нагороджений Орденом Червоного Прапора.
Таким чином, до часу звільнення Ялти Леонід Віхман був вже дуже досвідченим командиром, відмінно знають місцевість. На світанку 15 квітня 1944-го року 7-я бригада Південного з’єднання партизанів Криму під командуванням Віхмана перейшла в самий справжній наступ на решту в Ялті підрозділи нацистів. Одним із завдань, які довелося вирішувати під час бою, був порятунок важливих об’єктів регіону.
Спішно відступаючі німецькі війська не змогли провести підрив запланованих до ліквідації об’єктів, тому в останні дні окупації, вже в атмосфері хаосу, нацистське командування послало кілька загонів підривників. Частина з них повинна була підірвати Лівадійський палац, в іншій частині в якості мети відводився порт, а треті зобов’язані були підірвати об’єкти Масандри. 7-я бригада Віхмана змогла оперативно відрізати ці німецькі загони від зазначених цілей і знищити. Знамениті масандрівські підвали були врятовані для майбутніх поколінь.
Звичайно, Масандра досить серйозно постраждала від обстрілів і бомбардувань, але все ж збереглася. 16 квітня 1944-го року в Ялті бійці Приморської армії зустрілися з першими визволителями міста – партизанами Криму. Місто повільно відходив від нацистського кошмару, лише після радісних вигуків місцевих партизанів і солдатів люди потихеньку стали показуватися на вулицях.
Автор:Східний ветерСтатьи з цієї серії:Вино «Масандри». 1941 рік. Врятувати будь-яку ціну
