Моя улюблена і я

0
220


– Виведи собачку, – сказала Кохана.
Я аж поперхнувся:
– Я тобі що, Мічурін? Ти уявляєш, скільки потрібно праці, щоб вивести нову породу собак? І взагалі, чим тебе наша собачка перестала влаштовувати?
– Демагог проклятий, – сказала Кохана. – Не випендрюйся і слухай, що я тобі кажу. Виведи собачку на вулицю!
– Виконувати інструкції в точності? – поцікавився я.
– Так! – гаркнула Кохана.
Через півгодини я прийшов назад.
– А собаку де ти залишив? – здивувалася Кохана.
– На вулиці, природно, – знизав плечима я.
– Ти що, ідіот? – підозріло запитала Кохана.
– Ти ж сама сказала – виведи на вулицю. А про те, щоб привести її назад, ти нічого не говорила!
* * *
– Дорогий, від тебе тхне перегаром, – докірливо сказала Кохана.
– Це абсолютно логічно, – погодився я. – Ми з друзями зайшли в бар, посиділи, випили коньячку…
– Фу, – сказала Кохана.
– А чим би ти хотіла, щоб від мене пахло? – поцікавився я.
– Ну, я не знаю, – буркнула Кохана. – Чим-небудь приємним. Дорогим чоловічим одеколоном, наприклад.
– Ну спасибі! – з сарказмом сказав я. – Знаєш, люба, я ще не опустився до такого ступеня, щоб пити одеколон! Нехай навіть і дорогий!
* * *
– Сміття можеш захопити? – буркотливо поцікавилася Кохана.
– Для тебе, люба, все що завгодно! – гаряче сказав я.
Я витягнув із шухляди куплений чотири роки тому газовий пістолет і став обережно підкрадатися до сміттєвого відра.
– Усім залишатися на місцях! – заволав я. – Сміття! Ти захоплений! Виходь з піднятими руками і не роби різких рухів! Розміри викупу будуть повідомлені тобі додатково!
Улюблена поспостерігала за цією сценою, важко зітхнула і стукнула мене ополоником по лобі.
– Винеси сміття і не випендрюйся, – втомлено попросила вона.
* * *
– Помий-ка машину, – сказала Кохана.
– Ти надмірно лаконічна, – зауважив я. – Поставити машину біля смітника? Навіщо? Відвезти машину на смітник? Шкода, і знову-таки – навіщо?
– Господи! – Улюблена звела очі до стелі. – За що ти послав мені це занудне філологічне істота? Встати! Взяв відро, ганчірку і пішов мити машину!
– Так би відразу й казала, – докірливо сказав я.
* * *
– Дорога, слухай сюди, – сказав я, йдучи на роботу. – Здається, мене підвищують у посаді. Пропоную цю справу відзначити. Сьогодні все з’ясується, а ввечері давай де-небудь зустрінемося.
– Удачі! – сказала Улюблена і поцілувала мене.
– Зрозумів, – кивнув я і пішов на роботу.
Вечоріло. Я сидів на ганку дачного будиночка, курив темнеющее небо і поглядав на телефон.
Почувся розлючений дзвінок:
– Де ти вештаєшся? – ніжно орала Кохана.
– Я шляюсь? – обурився я. – Я чекаю тебе вже чотири години, а тебе все немає!
– Де мене немає? – гаркнула Кохана.
– Ось тут, у дачі.
– Якого дідька ти поперся на дачу?
– Тобі нагадати ранковий розмова? – образився я. – Я кажу «Давай ввечері де-небудь зустрінемося». Ти назвала місце «У дачі». Що не так?
Улюблена кинула трубку з гуркотом впав самоскида.