Моя улюблена і я

0
34


— Виведи собачку, — сказала Кохана.
Я аж поперхнувся:
— Я тобі що, Мічурін? Ти уявляєш, скільки потрібно праці, щоб вивести нову породу собак? І взагалі, чим тебе наша собачка перестала влаштовувати?
— Демагог проклятий, — сказала Кохана. – Не випендрюйся і слухай, що я тобі кажу. Виведи собачку на вулицю!
— Виконувати інструкції в точності? – поцікавився я.
— Так! — гаркнула Кохана.
Через півгодини я прийшов назад.
— А собаку де ти залишив? – здивувалася Кохана.
— На вулиці, природно, — знизав плечима я.
— Ти що, ідіот? – підозріло запитала Кохана.
— Ти ж сама сказала – виведи на вулицю. А про те, щоб привести її назад, ти нічого не говорила!
* * *
— Дорогий, від тебе тхне перегаром, — докірливо сказала Кохана.
— Це абсолютно логічно, — погодився я. – Ми з друзями зайшли в бар, посиділи, випили коньячку…
— Фу, — сказала Кохана.
— А чим би ти хотіла, щоб від мене пахло? – поцікавився я.
— Ну, я не знаю, — буркнула Кохана. – Чим-небудь приємним. Дорогим чоловічим одеколоном, наприклад.
— Ну спасибі! – з сарказмом сказав я. – Знаєш, люба, я ще не опустився до такого ступеня, щоб пити одеколон! Нехай навіть і дорогий!
* * *
— Сміття можеш захопити? – буркотливо поцікавилася Кохана.
— Для тебе, люба, все що завгодно! – гаряче сказав я.
Я витягнув із шухляди куплений чотири роки тому газовий пістолет і став обережно підкрадатися до сміттєвого відра.
— Усім залишатися на місцях! – заволав я. – Сміття! Ти захоплений! Виходь з піднятими руками і не роби різких рухів! Розміри викупу будуть повідомлені тобі додатково!
Улюблена поспостерігала за цією сценою, важко зітхнула і стукнула мене ополоником по лобі.
— Винеси сміття і не випендрюйся, — втомлено попросила вона.
* * *
— Помий-ка машину, — сказала Кохана.
— Ти надмірно лаконічна, — зауважив я. – Поставити машину біля смітника? Навіщо? Відвезти машину на смітник? Шкода, і знову-таки – навіщо?
— Господи! – Улюблена звела очі до стелі. – За що ти послав мені це занудне філологічне істота? Встати! Взяв відро, ганчірку і пішов мити машину!
— Так би відразу й казала, — докірливо сказав я.
* * *
— Дорога, слухай сюди, — сказав я, йдучи на роботу. – Здається, мене підвищують у посаді. Пропоную цю справу відзначити. Сьогодні все з’ясується, а ввечері давай де-небудь зустрінемося.
— Удачі! – сказала Улюблена і поцілувала мене.
— Зрозумів, — кивнув я і пішов на роботу.
Вечоріло. Я сидів на ганку дачного будиночка, курив темнеющее небо і поглядав на телефон.
Почувся розлючений дзвінок:
— Де ти вештаєшся? – ніжно орала Кохана.
— Я шляюсь? – обурився я. – Я чекаю тебе вже чотири години, а тебе все немає!
— Де мене немає? – гаркнула Кохана.
— Ось тут, у дачі.
— Якого дідька ти поперся на дачу?
— Тобі нагадати ранковий розмова? – образився я. – Я кажу «Давай ввечері де-небудь зустрінемося». Ти назвала місце «У дачі». Що не так?
Улюблена кинула трубку з гуркотом впав самоскида.