Ордена СРСР

по

17.12.2019

455

Історія нагородної системи СРСР починається 16 вересня 1918 року, коли ВЦВК заснував перший радянський орден — орден Червоного Прапора РРФСР.
Орден Червоного Прапора

1 серпня 1924 року цей орден став загальним для всіх республік утвореного 30 грудня 1922 року Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Ордена Червоного прапора Радянських республік, що увійшли до СРСР, були прирівняні до ордена Червоного прапора РРФСР і не замінювалися на загальносоюзний орден.
Орден Леніна

6 квітня 1930 року була заснована вища нагорода СРСР орден Леніна. У статуті ордену була прописана можливість нагороджувати як окремих громадян так і колективи, а першим нагороду отримав колектив газети «Комсомольская правда». Перший варіант ордену не мав зображення ключових радянських символів — червоного прапора і червоної зірки, що послужило приводом повністю змінити орден у листопаді 1931 року.
Орден Вітчизняної Війни

20 травня 1942 року був заснований орден Вітчизняної війни — перший орден періоду Великої Вітчизняної війни. Це був перший орден СРСР мав два ступені і до 1977 року єдиний, який передавався в сім’ю після смерті нагородженого. Незважаючи на військове походження ордена, були випадки нагородження за мирні подвиги, наприклад у 1946 році нагороджений колгоспники за порятунок врожаю під час посухи. 15 жовтня 1947 року нагородження цивільних осіб орденом Вітчизняної війни було припинено.

Орден Суворова I ступеня

29 липня 1942 року був заснований полководницький орден Суворова (трьох ступенів).
Орденом Суворова нагороджувалися командири Червоної Армії за видатні успіхи в справі управління військами, відмінну організацію бойових операцій і проявлені при цьому рішучість і наполегливість в їх проведенні, в результаті чого була досягнута перемога в боях за Батьківщину в Вітчизняній війні.
Нагородження орденом Суворова здійснювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР. Орден Суворова складався з трьох ступенів: I, II, і III ступеня. Вищим ступенем ордена була I ступінь.
Орденом Суворова I ступеня нагороджений командувачі фронтами і арміями, їх заступники, начальники штабів, начальники оперативних управлінь і оперативних відділів та начальники родів військ (артилерії, повітряних сил, бронетанкових і мінометних) фронтів і армій:
За чудово організовану і проведену фронтову або армійську операцію, в якій з меншими силами був розгромлений чисельно перевершує противник;
За майстерно проведений маневру по оточенню чисельно переважаючих сил противника, повне знищення його живої сили і захоплення озброєння і техніки;
За прояв ініціативи і рішучості щодо вибору місця головного удару, за нанесення цього удару, в результаті чого супротивник був розгромлений, а наші війська зберегли боєздатність до його переслідування;
За майстерно і потай проведену операцію, в результаті якої противник, позбавлений можливості провести перегрупування і ввести резерви, був розгромлений.
Орден Суворова II ступеня

Орденом Суворова II ступеня нагороджувалися командири корпусів, дивізій і бригад, їх заступники та начальники штабів:
За організацію бою з розгрому ворожого корпусу або дивізії, досягнутої з меншими силами, в результаті раптової і рішучої атаки, заснованої на повному взаємодії вогневих засобів, техніки і живої сили;
За прорив сучасної оборонної смуги противника, розвиток прориву і організацію неотступного переслідування, оточення та знищення противника;
За організацію бою при знаходженні в оточенні чисельно переважаючих сил противника, вихід з цього оточення і збереження боєздатності своїх частин, їх озброєння і техніки;
За досконалий бронетанковим з’єднанням глибокий рейд в тил противника, в результаті якого противнику завдано відчутного удару, що забезпечує успішне виконання армійської операції.
Орден Суворова III ступеня

Орденом Суворова III ступеня нагороджувалися командири полків, батальйонів і начальники штабів полків. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1943 року (стаття 4) встановлено (в доповнення до статуту ордена Суворова), що орденом Суворова III ступеня можуть нагороджуватися командири рот:
За організацію бою та ініціативу у виборі моменту для сміливою і стрімкої атаки перевершуючого по силі противника і знищення його;
За завзятість і повне протидію наступу переважаючих сил противника в утриманні займаних рубежів, вміле зіставлення всіх наявних засобів боротьби і рішучий перехід в атаку.
Орден Суворова носиться на правій стороні грудей. Орден Суворова I ступеня розташовується перед іншими орденами, носимими на правій стороні грудей, орден Суворова II ступеня розташовується після ордена Богдана Хмельницького I ступеня, орден Суворова III ступеня розташовується після ордена Богдана Хмельницького II ступеня.
Орден Кутузова і ступеню

Орден Кутузова — другий після ордена Суворова по порядку установи та старшинства «полководницький орден. Це — єдиний радянський орден, різні ступені якого засновувались в різний час. Указом Президії ВР СРСР від 8.02.1943 про заснування військового ордена — ордена Кутузова ІІІ ступеня та про доповнення статуту ордена Суворова була заснована III ступінь ордена Кутузова, що привело його у відповідність з орденом Суворова за посадами нагороджуваних. На відміну від орден Суворова, орден Кутузова мав більш «оборонний» і «штабний» характер, що відбивалося в його Статуті. Знаменно, що заснований він був указом від 29 липня 1942 року, на наступний день після підписання знаменитого наказу Сталіна № 227 від 28 липня 1942 року, відомого у військах як наказ «Ні кроку назад!».
Орден Кутузова II ступеня

Орден Кутузова III ступеня

Орден Олександра Невського

29 липня 1942 року у СРСР був заснований новий орден Олександра Невського як військовий орден для нагородження командного складу Червоної Армії.
Після розпаду Радянського Союзу орден був збережений в системі державних нагород Російської Федерації Указом Президії Верховної Ради Російської Федерації від 2 березня 1992 року № 2424-1 «Про державні нагороди Російської Федерації» і Постановою Верховної Ради Російської Федерації від 20 березня 1992 року № 2557-I «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Російської Федерації „Про державні нагороди Російської Федерації“». Однак як державна нагорода Російської Федерації орден не мав офіційного статуту і опису, нагородження орденом державою не проводилося.
Указом Президента Російської Федерації Д. Медведєва від 7 вересня 2010 року № 1099 «Про заходи щодо вдосконалення державної нагородної системи Російської Федерації» встановлено, що орден Олександра Невського знову входить в державну нагородну систему Російської Федерації, а також затверджено його статут і опис. Знак ордена Олександра Невського Російської Федерації відтворює дизайн дореволюційного порядку.
Орден Богдана Хмельницького I, II, II ступеня

Порядок також створена Указом Президії ВР СРСР від 10.10.1943 про заснування ордена Богдана Хмельницького I, II і III ступеня. В подальшому в цей Указ було внесено зміну Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 лютого 1947 року.
Орден Богдана Хмельницького — останній із заснованих радянських «сухопутних» полководницьких орденів під час Великої Вітчизняної війни. Це єдиний радянський полководницький орден, третьої ступенем якого могли нагороджуватися рядові, а також партизани.
Орден Богдана Хмельницького — єдиний орден СРСР, напис на якому зроблена не російською мовою (укр. Богдан Хмельницький).
Орден «Перемога»

Орден «Перемога» — вищий військовий орден СРСР, був заснований указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 листопада 1943 року про заснування ордена «Перемога» одночасно з солдатським орденом Слави. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1944 року затверджено зразок та опис стрічки ордена «Перемога», а також порядок носіння планки з стрічкою ордена. Всього було 20 нагороджень і сімнадцять кавалерів (троє нагороджувалися двічі, один позбавлений нагороди посмертно).
Орден Слави I,II,III ступеня

Орден Слави — військовий орден СРСР, заснований Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 листопада 1943 «Про заснування ордена Слави I, II і III ступеня». Орденом нагороджувалися військовослужбовці рядового складу, сержанти і старшини Червоної Армії, а в авіації — і особи, що мають звання молодшого лейтенанта. Вручався тільки за особисті заслуги, військові частини і з’єднання їм не нагороджували.
Орден Слави за своїм статутом і кольором стрічки майже повністю повторював одну з найбільш шанованих в дореволюційній Росії нагород — Георгіївський хрест (серед відмінностей — різне число ступенів: 3 і 4 відповідно).
Орден Слави має три ступені, з яких знак ордена вищої, I ступеня — золотий, а II і III — срібні (у знака другого ступеня позолочений центральний медальйон). Згідно статуту ордена, нагородження повинні здійснюватися в порядку суворої послідовності — від нижчої ступені до вищої.
За відмінності в боях Великої Вітчизняної війни та подвиги в інших військових конфліктах було вручено близько мільйона знаків ордена Слави III ступеня, більше 46 тисяч — II ступеня і 2678 — I ступеня. За уточненими даними, повних кавалерів ордена Слави налічується 2671 осіб, серед них — чотири жінки. 7 осіб були нагороджені орденом I ступеня, але які не були повними кавалерами.
Орден Ушакова I,II ступеня

Орден Ушакова — радянська флотська нагорода часів Великої Вітчизняної війни.
Заснований указом Президії ВР СРСР від 3.03.1944 про заснування військових орденів: ордени Ушакова I і II ступеня та орден Нахімова I і II ступеня, одночасно з орден Нахімова спеціально для нагородження офіцерів Військово-Морського Флоту.
Перше нагородження орденом Ушакова I ступеня відбулося 16 травня 1944 року: його були удостоєні командир бригади підводних човнів Чорноморського флоту контр-адмірал П. І. Базік і командувач авіацією Чорноморського флоту генерал-лейтенант авіації Ст. Ст. Ермаченков, що пізніше став кавалером ще одного ордени Ушакова I ступеня. Але вручений орденський знак № 1 був командувача Червонопрапорного Балтійським флотом віце-адмірала В. Ф. Трибуцу, одержувач указом від 22 липня 1944 року, цим же указом кавалерами ордена Ушакова I ступеня став Нарком ВМФ Адмірал Флоту Н. Р. Кузнєцов, його заступник адмірал В. С. Ісаков і командувач Чорноморським флотом віце-адмірал Ф. С. Жовтневий.
Орден Нахімова I,II ступеня

Орден Нахімова радянська флотська нагорода часів Великої Вітчизняної війни.
Заснований Указом Президії ВР СРСР від 3.03.1944 про заснування військових орденів: ордени Ушакова I і II ступеня та орден Нахімова I і II ступеня, одночасно з орденом Ушакова спеціально для нагородження офіцерів Військово-Морського Флоту.
Представлений проект порядку за особистою пропозицією В. В. Сталіна був додатково прикрашений великими рубінами, що зробило його одним з найдорожчих орденів СРСР.
Перші нагородження орденом вироблялися не Указом Президії Верховної Ради СРСР, а наказом командувача флотом. У зв’язку з цим в історії нагороджень траплялося досить багато казусів. Першим кавалером ордена Нахімова I ступеня став начальник берегової оборони Чорноморського Флоту Моргунов П. А. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 року), але знайомий № 1 був нагороджений командир бригади шхерных кораблів Балтійського Флоту Фельдман Н. Е.
Орден «Мати-героїня»

«Мати-героїня» — найвище звання, присвоєне багатодітним матерям, і назву однойменного ордену в СРСР. Звання та орден засновано Указом Президії Верховної Ради СРСР 8 липня 1944 року.
Згідно «Положення про звання „Мати-героїня“», воно присвоюється з одночасним нагородженням орденом матерям, які народили та виховали 10 і більше дітей, по досягненні останньою дитиною віку 1 року і за наявності в живих інших дітей цієї матері.
На 18 вересня 1975 року золотого вмісту в ордені 4,5±0,4402 р, срібного 11,525±0,974 р. Проба золота 950. Загальна вага ордена — 17,5573±1,75 р.
Орден «Материнська слава»

Орден «Материнська слава», заснований Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року. Статут ордена затверджений Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 серпня 1944 року. У Статут ордена були внесені зміни та доповнення Указами Президії Верховної Ради СРСР від 16 грудня 1947 року, від 28 травня 1973 року та від 28 травня 1980 року.
Орден «Материнська слава» було засновано одночасно з орден «Мати-героїня» та медаллю Материнства і займав проміжне положення між ними.
Перший Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження орденами «Материнська Слава» вийшов 6 грудня 1944 року. Згідно з Указом, орден I ступеня отримала 21 жінка, орден II ступеня — 26 жінок і орден III ступеня — 27 жінок. При цьому орден I ступеня № 1 був вручений колгоспниці Аксьонової М. С., орден II ступеня № 1 був вручений продавчині магазину Аввакумовой Е. С., а орден III ступеня № 1 був вручений домашньої господині Андрієвських А. С.
До 1 січня 1983 року орденом «Материнська слава» I ступеня було скоєно близько 753 тисячі нагороди, орден «Материнська слава» ІІ ступеня — близько 1 млн 508 тисяч нагороджень і орденом III ступеня — близько 2 млн 786 тисяч нагороджень.
Станом на 1 січня 1995 року всіма трьома ступенями ордена «Материнська Слава» скоєно 5 534 724 нагороджень.
Орден Трудової Слави I,II,II ступеня

Орден Трудової Слави — державна нагорода СРСР, заснована 18 січня 1974 року Указом Президії Верховної Ради СРСР. Роботи по створенню ордена курирував секретар Президії Верховної Ради СРСР М. П. Георгадзе. Автор малюнка ордена — художник фабрики «Гознак» Ю. М. Єгоров.
Орден Трудової Слави має три ступені, вищим ступенем ордена є перша ступінь. Нагородження проводиться послідовно: спочатку третьою, потім другий, потім перший ступінь. Це єдиний з радянських орденів, що вручаються за трудову відзнаку, має поділ на ступені. За своїм статутом і пільг, що надаються кавалерам всіх трьох ступенів, орден Трудової Слави відповідає бойового ордену Слави.
Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» I,II,II ступеня

Орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» — радянська військова державна нагорода (орден СРСР).
Заснований Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 жовтня 1974 року. Автор проекту ордена — полковник запасу Пилипенко Л. Д. — інженер Військової академії ім. Дзержинського[1]. Нагородження орденом I ступеня було вироблено всього 13 разів, що робить його самим рідкісним орденом СРСР — більш рідкісним, ніж орден «Перемога» (20 (19) нагороджень).
Орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» нагороджуються військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, прикордонних і внутрішніх військ ЗС СРСР:
за успіхи, досягнуті в бойовій і політичній підготовці, підтримці високої бойової готовності військ і освоєнні нової бойової техніки;
за високі показники в службовій діяльності;
за успішне виконання спеціальних завдань командування;
за мужність і самовідданість, проявлені при виконанні військового обов’язку;
за інші заслуги перед Батьківщиною під час служби в Збройних Силах СРСР.