Смерть штовхнула двері і та безшумно відчинилися. В хаті було темно і лише в дальній кімнаті горіло світло. Смерть полегшено зітхнула – нарешті-то вона виконає свою роботу. Вона ковзнула над підлогою і підлетіла до ліжка.
— Ти запізнилася! — пролунав незадоволений голос з-за спини.
Смерть озирнулася. Та, за ким вона прийшла, сиділа в кріслі, одягнена, немов на бал.
— Чому не в ліжку? — невдоволено буркнула безносая, — всі порядні люди давно сплять.
Жінка усміхнулася.
— Тебе чекала. Негоже довгоочікувану зустрічати гостю, валяючись під ковдрою.
— Це я-то у тебе довгоочікувана! — завила ображена Смерть, — Я ж ганяюся за тобою вже який місяць! Але ти ні хвилинки не можеш посидіти спокійно на місці! Що не прийду — тебе немає вдома! На виставку, в театр поїхала. Одного разу до півночі тебе ждала, як дурна, а ти, виявляється, до ранку на п’янку якусь умотала! Не соромно в такому-то віці!
— Соромно, — покаялася жінка, — але я не могла пропустити. Там було так весело! Зібралися старі друзі, ми сміялися, веселилися, згадували минуле…
— Нічого, що це були поминки за твоєї кращої подруги? — єхидно уточнила гостя.
— Так що, тепер плакати, чи що? — усміхнулася господиня. — Покійна подруга терпіти не могла сліз — від них псується шкіра обличчя.
— Все має бути не так! Ти повинна була прийти з похорону, відчути себе погано, прилягти на ліжко. Я б прийшла, повела тебе, все було чинно і благопристойно! Я прийшла вчасно, чекала, думала, а ти в цей час веселилася на поминках!
— Пробач, — зітхнула жінка
— Я через тебе вибилася з графіка! А я вже сама не молоденька! І у мене, між іншим, теж нерви!
—Хочеш чаю? — це питання вибив Смерть з колії.
— Що? — перепитала вона
— Чаю! Ромашкового, сама збирала! І ось тістечко, домашньої випічки! Пригощайся! До речі, хлюпнути тобі коньячку? Дуже заспокоює нерви.
Смерть спробувала чинити опір:
— Я не можу, я на роботі не п’ю, — але жінка відмахнулася:
— Не можна так себе заганяти! Ти на себе в дзеркало дивилася? На обличчі явні сліди перевтоми!
Смерть взагалі ніколи не дивилася на себе в дзеркало, тому що це не приносило їй ніякого задоволення.
— Треба себе берегти! Розслаблятися іноді, — продовжувала навчати господиня, підливаючи чогось тягучого в крихітну чарочку, — ти ж все-таки жінка. На масажик сходи, щоб тобі твої кісточки розім’яли, ванни приймай. Та й для душі… Слухай, а зараз ти нікуди не поспішаєш?, — несподівано вигукнула вона.
Размягшая під дією напою, Смерть, пробурмотіла, що до ранку зовсім вільна.
— Тоді їдьмо зі мною! Погуляємо наостанок. Я такий клуб знаю — там до ранку абсолютно чудовий джаз дають!…
…Вранці, ледве пересуваючи ноги, гудячі від шалених танців, підтримуючи один одного, Смерть і жінка ввалилися до кімнати.
— Фуу, в житті так не танцювала! — жінка впала в крісло, — може, хоч після смерті відпочину. Ну що, пішли?
— Обломишься! — мстиво відповіла їй Смерть, плюхаясь в інше крісло. — Топати тобі ще цими ногами досить довго.
У відповідь на підняту брову, пояснила: — У мене графік! А ти мене знову зовсім вибила з нього. Так що почекаєш мене, потерпиш. Погупала я за більш дисциплінованими кандидатами в небіжчики…
Вона важко підвелася, поправила перед дзеркалом плащ і взяла, забуту з вечора косу. Біля самого порога обернулася.
— Наступного разу я прийду абсолютно несподівано, одного разу, пізно ввечері… Коли, кажеш, в тому клубі знову грає оркестр?..
