Перша чеченська кампанія – мабуть, одне з найбільш неоднозначних подій в сучасній історії Росії. На думку одних, бойові дії дійсно були необхідні для відновлення конституційного порядку в Чеченській Республіці. Інші ж упевнені, що ця війна стала безглуздою м’ясорубкою, занапастила життя багатьох людей.
Втім, як би хто не ставився до того конфлікту, заперечувати той факт, що в ньому було місце героїзму російських солдатів, часом граничившему з божевіллям, ніяк не можна.
Так, без перебільшення легендою тих військових дій стала 166-а окрема мотострілецька бригада та її окремо взята розвідувальна рота. Про служили в ній солдатів і їх командирів і донині розповідають історії, сповнені мужності і часом фантастики.
Наприклад, в мемуарах та історичних статтях чимало сказано про Олексія Ефентьеве – останнього командира розвідроти 166-й омсбр. Кажуть, що його позивний – «Гюрза» – був відомий по всій республіці і бойовики воліли уникати бойових дій, у яких брав участь він і його бійці підрозділу. Саме він став прототипом головного героя у фільмі “Чистилище”, хоча невисокий худорлявий хлопчина був зовсім не схожий на здорового, закутого в кевларові лати богатиря з екрану.
За Ефентьевым також, судячи зі спогадів, закріпилася й інше прізвисько – «Льоша-срібне копитце». Все тому що офіцер володів якоюсь твариною чуттям, допомагали йому орієнтуватися на полі бою і виводити своїх навіть з епіцентру найзапекліших сутичок без втрат.
Можливо, саме з-за Ефентьева, під керівництвом якого бійці не боялись будь-яких завдань і успішно вступали в бій навіть з переважаючим за чисельністю супротивником, його розвідроти чеченські бандити прозвали «шаленій». Однією з їх прийме стали чорні пов’язки, які бійці пологи носили на голові. Однак, таку славу підрозділ цілком могло заслужити і до того, як його в 1996 році очолив «Гюрза».
166-я бригада брала участь у Першій чеченській з 2 січня 1995 по 5 жовтня 1996 року. Підрозділ одразу було кинуто в бій і практично відразу почало творити чудеса.
Один з них стався на пануючих висотах у районі Нові Промисли на південній околиці Грозного. До лютого 1995 року вони залишилися єдиним оплотом бойовиків, який заважав повністю оточити столицю Чеченської Республіки. А все завдяки добре збудованої дудаевцами системі оборони, з-за якої висоти вважалися неприступними.
Штурмувати їх було доручено капітану Ігора Баталова, у підпорядкуванні якого в той момент перебувала разведрота 166-й омсбр. Для цього солдатам, які не мали досвіду дій в гірській місцевості, за два дні довелося навчитися тактиці бою на висоті.
В ніч з 21 на 22 лютого, користуючись поганою видимістю через негоду, група на чолі з Баталовим зуміла пройти опорні пункти і зосередитися на висоті. Бойовики спочатку не зрозуміли, що їх обхитрила зовсім невелика купка солдатів: вони відступили, помилково вважаючи, що були атаковані значними силами.
Усвідомивши свою помилку, бандити почали масований артобстріл висоти і потім зробили спробу штурму. Однак для них все було втрачено: Баталов і його хлопці протягом двох діб відбивали точку, за які ними були знищені 230 бойовиків. У розвідроті ж було тільки двоє поранених.
Таким чином висоти були взяті, Грозний – оточений, за що Ігор Баталов і начальник розвідки Ілля Касьянов – удостоєні звання Героїв Росії.
Не обійшлося без 166-й омсбр і при боях за цементний завод в Чірі-Юті. Після взяття столиці Чеченської Республіки перед російськими військовими було поставлено завдання встановити контроль над горами. А підприємство, прикрите з одного боку річкою, з інших – мінними полями, було використано бойовиками для оборони Аргунского ущелини – одного з найбільших на Північному Кавказі.
Цементний завод в березні і квітні безрезультатно атакували 324-ї і 245-й мотострілецькі полки. Третій же, травневий штурм, вже з участю 166-ї бригади, виявився вдалим. І знову успіх був досягнутий завдяки обхідному маневру: у той час як російські танки активно зображували підготовку до атаки зі сходу, невеликою групою бойовиків атакували з іншого боку. У результаті завод, більше походивший до цього на фортецю, був узятий всього за чотири години.
При цьому в операції було місце і подвигів. Так, у боях за підприємство загинув рядовий Валерій Іванов, який служив в артилерійському дивізіоні 166-й омсбр. Ціною свого життя він повів з вогневої позиції підбиту самохідну установку, чим врятував своїх товаришів. За цей вчинок йому було присвоєно звання Героя Росії.
Стрімкий прорив залишився «фішкою» розвідроти 166-ї бригади і при «Гюрзе». Особливо вона допомогла в битві за Бамут і при деблокировании Координаційного центру в Грозному.
Бамут до травня 1996 року залишався єдиним контролюються збройними формуваннями ділянкою Чечні. З квітня російські війська з змінними частотою та ефективності атакували місто, але кожен раз були змушені відступати. Тривало це до тих пір, поки командувач угрупуванням військ Міноборони Росії в Чечні Володимир Шаманов не вирішив зробити ту ж тактику, що і в боях за цементний завод в Чірі-Юті.
Основна частина військ відвернула увагу бойовиків, в те час як разведрота «Гюрзи» обійшла їх зі спини. Найважчий бій стався саме на підступах до Бамуту – на схилі ущелини «шаленим» вдалося «загнати» 12 бойовиків, після чого інші почали тікати, а Бамут був узятий відносно легко.
А ще через два місяці «Гюрза» і компанія врятували заручників з Координаційного центру в Грозному. Причому не тільки високопоставлених чиновників, ну і журналістів, дітей і матерів. І знову загін застав бойовиків зненацька з тилу.
Пізніше за останню операцію Ефентьев буде представлений до звання Герой Росії, але нагороду не отримає. Зате замість цього його позивний з вдячністю згадується багатьма і сьогодні, а «сказ» керованої ним розвідроти – стало гарною і повчальною легендою.
Іван Рощепий
