Є такий дуже активний блогер на КОНТЕ — Василь Єрьомін, який у своїй письменницькій діяльності дуже любить з року в рік викривати “кривавий сталінський період радянської історії”. До цього дня я волів не помічати його писанини, а ось зараз вже не зміг. Вже дуже зачепила мене його крайня стаття “Зацініть феєричний коментар сталініста”.
З одного боку, в його статті є правда, дуже гірка правда, з іншого боку, вона подана так, що не дає читачеві побачити справжню картину того, що відбувається в СРСР на той сталінський час.
Щоб зрозуміти, що я маю на увазі, достатньо подивитися на цей колаж, на якому є дві різні правди і одна істина:
Це наочний приклад того, що одне і те ж подія, якщо розглядати його лише в одній площині, буде відображати в собі якусь свою правду. Однак, тільки всебічна оцінка людиною того чи іншого події буде істиною, тобто вірним відображенням дійсності.
Подивилися на цю ілюстрацію? Зрозуміли? А тепер озирніться навколо і подивіться, скільки ви бачите в ЗМІ ідеологів, безсоромно дурящих людей словами правди, далекою від істини?!
А адже щоб погрішити проти істини, досить просто щось промовчати або чогось недосказати, як це робив Йозеф Геббельс, головний ідеолог нацистської Німеччини. І всі, зі слів правди вже зіткана пропаганда!
А що таке пропаганда?
Цікаво, що в російськомовній єврейській “Вікіпедії” написано: “Пропаганда (від лат. propago — «поширюю») — в сучасному політичному дискурсі розуміється як відкрите поширення поглядів, фактів, аргументів та інших відомостей з метою формування громадської думки або інших цілей, переслідуваних пропагандистами. Не слід плутати з поняттям “Маніпуляція свідомістю”.
Ага, щас, не плутати!
Років так 25 тому мені потрапила до рук книга «Підсумки другої світової війни» (Видавництво «Іноземна Література», Москва, 1957, стор 528. Німецьке видання — «Bilanz des zweiten Weltkrieges», Erkenntnisse und Verpflichtungen fur die Zukunft, Hamburg, 1953), — товстелезний післявоєнний праця, яка є чимось на зразок «духовного заповіту» генералів розгромленого нацистського Вермахту наступним поколінням землян. У ньому наводиться маса дуже повчальних фактів, і в числі іншого, в розділі «Психологічні помилки» розповідається, зокрема, про пропаганду як мистецтво маніпулювання масовою свідомістю.
«Пропагандисти завжди повинні пам’ятати про те, що між пропагандою, яка має на меті підняти моральний дух власного народу, і пропагандою, яка своє завдання бачить у послабленні волі супротивника до опору, існує велика різниця. Само собою зрозуміло, що пропагандист повинен знати і спосіб мислення свого народу, і те, як він повинен до нього звертатися. Для того ж, щоб дізнатися чужий народ, необхідно багато додаткових знань, достатній досвід і дуже велике мистецтво.
Будь-яке, навіть абсолютно правильне повідомлення не буде сприйнято бажаним чином, якщо воно не відповідає уявленням тих, до кого воно звернене. Тому всі свої листівки та інші пропагандистські засоби американці майже завжди завчасно перевіряли на військовополонених для визначення можливого психологічного ефекту…
В необхідності такої ретельної перевірки вони переконалися на досвіді, тому що часто тисяча правдивих повідомлень не в змозі відновити довіру до пропаганди, одного разу втрачене в результаті якої-небудь брехні або просто незручного прийому. Досвід американської пропаганди зводиться до наступного: «Ніяка правда після брехні не відновлює належним чином віру в пропаганду». («Підсумки Другої світової війни», стаття Рудольфа Зульцмана «Пропаганда як зброя у війні», видавництво «Іноземна Література», Москва, 1957, стор 531).
Зауважте, читач, два моменту:
Німецькі генерали, які воювали з Радянським Союзом, зізналися в тому, що нацистська Німеччина використовувала у війні пропаганду як зброю масового ідеологічного ураження противника. 2. Німецькі генерали вважали найнебезпечнішою для німецької нації американську пропаганду!
Як готується будь-яка пропаганда (як зброю масового ідеологічного ураження людей), читачеві вже не важко зрозуміти. Береться однобока правда у великій кількості, змішується з невеликою порцією відвертої брехні, яка при впливі на свідомість людини має поляризующим ефектом, і далі ця суміш правди і лжизапускается в засоби масової інформації!
Так діяв в Росії Лейба Троцький (Бронштейн), про який досі наш народ згадує, вживаючи крилатий вислів “бреше як Троцький”. Так діяв в нацистської Німеччини Йозеф Геббельс, якого ще за життя політики називали “асом дезінформації”. Точно так само сьогодні діють багато ідеологи, в тому числі і деякі блогери , які впарюють народу правду, далеку від істини. А всієї правди (того, що було насправді), вони не бажають розповідати народу!
Ось і Василь Єрьомін розповів у своїй крайній статті лише малу частину правди про сталінський період історії, але при цьому він вважав за потрібне затаврувати Сталіна як лиходія.
Яка ж правда у Василя Єрьоміна?
Він навів статистику по радянському експорту продовольства в період масового голоду 1932-1933 років:
Експорт зерна з СРСР:
1930 рік — 4,76 млн. т.,
1931 рік — 5,06 млн. т.,
1932 рік — 1,73 млн. т.,
1933 рік — 1,68 млн. т.,
1934 рік — 769 тис. т.
Далі він написав: “Вивозили не лише зерно. У 1932 році, наприклад, на експорт вивезли 30,9 тис. т. вершкового масла, 35 тис. т. рослинного, 76,1 тис. т. цукру, 17,4 тис. т. рибних консервів. У 1933 році експорт склав: масло коров’яче – 37,2 тис. т.; олія соняшникова – 13,4 тис. т.; консерви рибні – 22,0 тис. т.”
Ось друга правда від Василя Єрьоміна:
“При Сталіні втікають з голодних регіонів селян за директивою ЦК/РНК затримували і відправляли назад помирати. На початку березня 1933 року в донесенні ОГПУ уточнювалося, що тільки за один місяць були затримані 219 460 осіб в ході операцій, призначених обмежити масова втеча селян.”
Для довідки: мова йде про Директиві ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 22 січня 1933 року про запобігання масового виїзду голодуючих селян. Коротко її зміст: ОДПУ наказано затримувати селян, масово виїжджають з Кубані і України в інші регіони, контрреволюційні елементи заарештовувати, інших відправляти назад. Директиву підписали Молотов і Сталін”.
Ось інша правда щодо того ж самого події, але від іншого автора:
Причини голоду 1932-1933 років
“…Бачачи, що відбувається в селі, Михайло Шолохов (нині відомий радянський письменник написав Йосипу Сталіну листа. Товариш Сталін відповів Шолохову:
«…шановні хлібороби вашого району (і не тільки вашого району) проводили «італійку» (саботаж!) і не проти були залишити робітників, Червону армію без хліба. Той факт, що саботаж був тихий і зовні невинний (без крові), — цей факт не змінює того, що поважні хлібороби, по суті, вели «тиху» війну з радянською владою. Війну на змор, дорогий тов. Шолохов… Ясно, як божий день, що поважні хлібороби не такі вже й невинні люди, як це могло б здатися здалеку…»
Далі невідомий автор написав: “З цього листа гранично ясно, що голод був спровокований спеціально. Селян треба було змусити працювати, причому працювати багато, без вихідних, з ранку до ночі. Працювати більше ніж вони працювали в свій час на поміщиків. В результаті проведених керівництвом країни заходів у селах вибухнув голод. Масштаби жертв виявилися величезні. Близько 8 млн. чоловік померли голодною смертю. Близько 4 млн. чоловік померло на Україні. Близько 1 млн. в Казахстані. Інші жертви припали на Поволжя, Північний Кавказ і Сибір”. Джерело: http://yulen.ru/prichiny-goloda-1932-1933-godov-v-sssr
Там же є й інша правда: “1932-1933 роки були неврожайними. Спостерігалося широкого поширення ріжків та інших захворювань зерна. На ці біди накладається саботаж роботи з прибирання зерна, який вели противники більшовиків, налаштовуючи широкі верстви селян проти радянської влади. Частина зерна ховалася в ями. Як відомо такий метод зберігання приводив до псування зерна і перетворення його в отрута для організму.
Коли ми намагаємося з’ясувати, звідки взялися, наприклад, 4 мільйони померлих від голоду на Україні в 1932-1933 роках, то виявляється, що це число обчислювалося за емпіричними формулами, виходячи з переписів населення, які проходили один раз в 5, а то і в 10 років. Між тим є чіткі дані смертності за кожен рік, виходячи із записів Рагсів. Так середня смертність в Україні за п’ять років, що передують голоду 1932-1933 років складає 515 тисяч осіб на рік. У 1932 році смертність склала 668 тисяч осіб. У 1933 році смертність становила 1 мільйон 309 тисяч осіб. Провівши розрахунки приходимо до висновку, що число померлих за два голодних року збільшилася на 945 тисяч людей, саме стільки смертей можна списати на події пов’язані з голодуванням. Навіть якщо скласти всіх померлих в Україні за 1932-1933 роки не набирається і 2-х мільйонів чоловік, не кажучи вже про цифру в 4 мільйони, яка була наведена раніше”. Джерело: http://yulen.ru/prichiny-goloda-1932-1933-godov-v-sssr
Я особисто знаю і третю або четверту правду щодо того ж події.
Цитую статтю:
“Оскільки більше неможливо приховувати, хто винен у масових репресіях 1920-1930-х років, ліберальні історики та єврейські видання вирішили «очолити розслідування».
Чому почалася ця робота?
Все почалося з того, що в липні 2008 року СБУ (Служба безпеки України) оприлюднила список партійних і радянських діячів, керівників каральних структур, причетних до організації голодомору на Україні. У ньому спочатку було 19 прізвищ. Серед них, «природно» виявився не тільки Йосип Сталін, на якого «лібералами» прийнято звалювати провину, але і керівник ОГПУ Генріх Ягода, голова ДПУ УСРР Станіслав Реденс, заступники та керівники регіональних та галузевих управлінь ГПУ УРСР, голова Верховного Суду СРСР Олександр Винокуров та інші особи.
Причому публікація списку відразу ж викликала протест з боку «Українського єврейського комітету» (УЄК), який заявив, що цей «документ» є упередженою спробою завуалювати дійсних винуватців голодомору.
УЄК зазначив, що: «серед перерахованих в списку прізвищ переважають єврейські». Крім того, у списку опубліковані прізвища працівників ОДПУ, які в силу своїх посад «не могли мати безпосереднього відношення до репресій». Так, у списку наведені прізвища начальників статистичного і транспортного відділів ДПУ УСРР.
УЄК вказав також СБУ на те, що: згадка в списку прізвища Іванівського (Гибшмана) Ізраїлю Давидовича, одного з керівників ГПУ в Криму, «просто недоречно». Не знімаючи з нього відповідальності за злочини сталінізму, говорилося в заяві УЄК, хотілося б нагадати, що Крим в той час був частиною Російської Федерації, а не України!
Крім того, УЄК заявив, що одночасно з зазначеними неточностями в опублікованому СБУ документі не вказуються дійсні винуватці голодомору української національності.
Проаналізувавши в підсумку список, опублікований СБУ, «Український єврейський комітет» вирішив: документ фактично покладає етнічну відповідальність за трагедію голодомору на євреїв і латишів.
УЄК закликав керівників СБУ більш ретельно і відповідально підходити до складання і публікації таких серйозних документів, які можуть порушити міжнаціональний і міжконфесійний мир і спокій на Україні.
Але що ж вийшло у «спеціально підібраного для спростування фактів історика»?
Так «свідомий» український історик Вадим Золотарьов – автор семи книг і десятків статей з історії держбезпеки України підготував до друку комплексне дослідження про євреїв в органах ГПУ-НКВД 1920-1941 років, де написав наступне.
У 1926 році євреї становили лише 6,5% населення України. Але цифри, засновані на дослідженнях в архівах Служби безпеки України, говорять про те, що на керівних посадах у ГПУ УРСР у 1929-1931 роках євреїв було 38%, а в період Голодомору 1932-1933 років євреї становили 66,6% серед всіх керівників каральних органів республіки. Коли в 1936-му присвоювалися нові звання по відомству держбезпеки, то серед верхівки НКВС УРСР з 79 осіб євреїв було рівно 60 (ті ж 66,6%).
Золотарьов призводить архівний документ – наказ НКВС СРСР від 8 січня 1936-го, де йдеться про присвоєння спецзвання капітанів ГБ (відповідали загальновійськовому полковнику) співробітникам НКВС України. Серед 34 офіцерів – 25 євреїв.
Крім того, частина чекістів приховувала своє єврейське походження під псевдонімами. Наприклад, Олександр Розанов – начальник управління НКВС по Одеській області в 1935-1937 роках, пізніше на допиті зізнавався: «Я – Абрам Розенбрандт, єврей. Ім’я та національність записав по-іншому від сорому».
Олександр Розанов – він же Абрам Розенбрандт.
Головну палаческую роль у запуску масових репресій в Україні зіграв Ізраїль Лепльовський – нарком внутрішніх справ УРСР з червня 1937 по січень 1938 рр.
У цей же період починається і «відстріл» попереднього покоління євреїв-чекістів, що знизило за півроку їх частку в керівництві НКВС до 46,5%. Потім, коли в 1938-1939 роках наступний нарком – Олександр Успенський, буде «чистити» людей Леплевского, будуть знищені майже всі євреї, раніше займали високі пости в каральній системі, розкриваючи сіоністського підпілля.
Золотарьов наводить свідчення Григорія Кобызева – начальника відділу кадрів НКВС УРСР. Союзний нарком Єжов, побачивши його звіт по кадрам українських чекістів у лютому 1938-го, вимовив: «Подивився я на кадри – тут не Україна, а Біробіджан». Незабаром після цього почалися відсторонення від роботи і арешти євреїв – службовців НКВС. Фактично, репресії 1937-1938 років очистили «органи» від помітного єврейської присутності.
Про «єврейської специфіці» можна говорити тільки в контексті рідкісного явища втечі з сталінського СРСР: всі чотири високопоставлених співробітників НКВС, які зуміли втекти з країни, були євреями…” (Стаття “Ізраїль – кат України”. Джерело.).
П’ята або шоста правда про те ж самому подію:
З травня 1929 року по червень 1941 року в СРСР йшов процес форсованого нарощування промислового потенціалу СРСР для скорочення відставання економіки від розвинених капіталістичних держав.
“Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань в десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть!”. (Сталін В. В. Про завдання господарників. Мова на першій Всесоюзній конференції працівників соціалістичної промисловості, 1931).
Початок соціалістичної індустріалізації як складової частини «триєдиного завдання по корінної перебудови суспільства» (індустріалізація, колективізація сільського господарства та культурна революція) було покладено першим п’ятирічним планом розвитку народного господарства (1928-1932).
Індустріалізації передувало розуміння партійним керівництвом СРСР неминучість Другої світової війни, яку захід почав готувати проти СРСР ще з 1920-х років.
Цитата з “Вікіпедії”: “Із зовнішньополітичної точки зору, країна перебувала у ворожих умовах. На думку керівництва ВКП(б), існувала висока ймовірність нової війни з капіталістичними державами. Показово, що ще на X з’їзді РКП(б) в 1921 році автор доповіді «Про радянській республіці в оточенні» К. Б. Каменєв констатував почалася в Європі підготовку до другої світової війни:
“Те, що ми щодня спостерігаємо в Європі, … свідчить, що війна не закінчена, армії пересуваються, бойові накази віддаються, гарнізони то в одну, то в іншу місцевість відправляються, жодні кордони не можуть вважатися твердо встановленими. … можна очікувати з години на годину, що стара закінчена империалистская бійня породить, як своє природне продовження, якусь нову, ще більш жахливу, ще більш рокову империалистскую війну”.
Підготовка до війни вимагала ґрунтовної переозброєння. Військово-навчальні заклади Російської імперії, зруйновані революцією та громадянською війною, були відновлені: військові академії, училища, інститути та військові курси почали підготовку кадрів для Червоної Армії. Однак негайно розпочати технічне переозброєння Червоної Армії було неможливо в силу відсталості важкої промисловості. У той же час існуючі темпи індустріалізації здавалися недостатніми, оскільки відставання від капіталістичних країн, у яких у 1920-ті був економічний підйом, збільшувалася…
У радянський час індустріалізація вважалася великим подвигом. Стрімке зростання виробничих потужностей і обсягів виробництва важкої промисловості (в 4 рази) мав величезне значення для забезпечення економічної незалежності від капіталістичних країн і зміцнення обороноздатності країни. В цей час СРСР здійснив перехід від аграрної до індустріальної. В ході Великої Вітчизняної війни радянська індустрія довела свою перевагу над індустрією нацистської Німеччини. З кінця 1980-х у Радянському Союзі і Росії ведуться дискусії про ціну індустріалізації, які також поставили під сумнів її результати і довгострокові наслідки для радянської економіки і суспільства. Втім, ніхто не заперечує того факту, що економіки всіх пострадянських держав і донині функціонують за рахунок тієї індустріальної бази, яка була створена в радянський період…” Джерело: https://ru.wikipedia.org/wiki/Индустриализация_в_СССР
Ось тепер, в світлі цих фактів, і можна дати оцінку сталінського періоду історії Радянського Союзу. Тільки не забудьте, читач, неодмінно врахувати “єврейський фактор” — переважання євреїв у всіх органах радянської влади вже з першого дня утворення СРСР.
Володимир Путін: “Перший радянський уряд на 80-85% складалося з євреїв”.
Антон Благиня
продовження слідує
