Український дефолт: якщо не сьогодні, то коли?

0
70

Олександр Горохов

З того дня, коли повернувся на Україну опальний олігарх Ігор Коломойський вимовив слова про необхідність оголошення дефолту, минуло більш півмісяця, але ця тема, як і раніше, не зникає з українських новинних стрічок. Її активно обговорюють різноманітні аналітики, намагаючись оцінити ймовірність такого кроку і його наслідки для країни.
З чим його їдять?
Так що ж це за страшний звір, яким лякають обивателів?
Нічого складного в цьому понятті немає. Це просто неспроможність держави вчасно виплатити кошти за своїми борговими зобов’язаннями. Причини можуть бути найрізноманітніші – від «запізнювання» грошей на потрібний рахунок по чисто технічних причин до повного банкрутства держави. Будь-яка прострочення повернення коштів – це дефолт. І абсолютно неважливо, оголошувало держава про нього офіційно або мовчки поставила кредиторів у незручну позу. Як і те, на який термін була затримана виплата: хоч на кілька годин, хоч на роки.
Зрозуміло, різні і наслідки дефолту. У якихось ситуаціях кредитори поморщатся від досади, а які викличуть багатомісячні (якщо не багаторічні) переговори про порядок повернення боргів. Але головне правило у всіх цих різновидах дефолту – гроші повинні бути повернуті. Щоб їх «пробачили», потрібно або повна катастрофа в державі, коли кредитори повірять, що повернення не вийде, навіть якщо держава разом з жителями продати, або за дуже серйозні політичні або територіальні поступки.
У всіх інших випадках платити все одно доведеться. І значно більше, ніж якщо б довелося віддавати вчасно. Хоча й пізніше. А ось наскільки пізніше і більше, вирішувати доведеться на переговорах з кредиторами.
На що впливає дефолт? На можливість та умови одержання інших кредитів. Якщо дефолт виникла з технічних причин, то його можуть і не помітити: гроші-то у боржника є, а технічні накладки можуть виникнути у кого завгодно.
Куди серйозніше, якщо в казні фізично немає грошей на виплату боргу або керівництво держави при наявності необхідних коштів прийняло рішення тимчасово їх не виплачувати, а пустити на якісь інші цілі. Наприклад, на розвиток економіки, щоб потім з новими силами взятися гасити борги. Такий дефолт вже загрожує і розглядами в міжнародних судах, і арештами закордонного майна та рахунків, і згортанням співпраці з кредитними організаціями, і падіння інвестиційних рейтингів, і відтоком капіталів…
Саме із-за цих наслідків інструмент дефолту вважається небезпечним для використовує його і застосовується досить рідко. Хоча плюси, якщо відмовитися якийсь час платити по боргах, теж є. І прикладом тому може служити Росія, де після 1998 року різко почала підніматися економіка. Та так, що в січні 2005 року РФ погасила всі борги МВФ, а через півтора року розрахувалася перед Паризьким клубом кредиторів.
Що буває, коли думають не головою?
Але це якщо до питання дефолту підходити з розумом, а не по-українськи. Наслідки українського дефолту виявилися куди більш трагічними.
Я не обмовився. Україна дійсно в недавньому минулому вже пережила дефолт. Хоча, виходячи з політичної доцільності, ніхто з керівництва країни не наважився назвати речі своїми іменами. І ніхто з західних партнерів теж: хіба ж можна затівати «шкандаль в благородному сімействі»? Адже сам по собі факт неплатоспроможності України, яку Захід намагається зобразити зразком успіху нав’язаних їй «реформ», здатний підірвати авторитет США і Євросоюзу, які були натхненниками держперевороту в цій країні і наполягли на укладення кабального Угоди про асоціацію і ЗВТ з ЄС.
Мова йде про події середини 2015 року, коли «Незалежна» виявилася не в змозі виплачувати свої борги. А Наталія Яресько після довгих переговорів з кредиторами прийшла до угоди про відстрочення виплат. Причому умови цієї угоди виявилися не менш кабальні, ніж згадана Угода про асоціацію, нехай навіть до серпня нинішнього року Україні потрібно було виплачувати лише відсотки за простроченими кредитами, але не саме тіло кредиту. Зате з вересня 2019 по 2040 рік кредитори будуть отримувати суми, прив’язані до зростання ВВП України. І за цей час замість 24,9 млрд доларів (19,3 млрд + відсотки) боргів виплати складуть (в залежності від темпів зростання української економіки) від 37 до 95 мільярдів.
Фінанси та романси
Природно, керівництву країни платити не хочеться. Просто нічим: дебільні ініціативи неонацистів розриву економічних відносин із Росією призвели до того, що, за оцінками депутата Верховної Ради Вадима Новинського, Україна втратила за п’ять років близько 80 мільярдів доларів тільки на торгівлю з РФ. З року в рік продовжує залишатися негативним сальдо зовнішньоторговельного балансу України. В 2018 році на зовнішньому ринку Україна витратила на 306 мільярдів грн. більше, ніж заробила, що склало рекордні 8,6% від ВВП. Тобто з країни просто вимивається валюта, головним джерелом якої скоро не стане продаж українських товарів, а перекази з-за кордону «заробітчан» і тих, хто назавжди залишив країну. Рахунок яких, навіть за підрахунками «порохоботов», перевалив за 12 мільйонів.
Щоб зрозуміти, наскільки ситуація плачевна, достатньо декількох цифр. На 30 квітня державний і гарантований державою борг України становив 79,82 млрд доларів. Але є ще і внутрішній борг. І сумарно на погашення боргів в 2019 році потрібно відшукати майже 15 мільярдів доларів. При цьому на погашення раніше взятих кредитів буде витрачено третину українського бюджету.
Але бюджет ще потрібно наповнити, з чим теж величезні проблеми. Депутат Вадим Рабинович повідомив, що з початку року скоротилися постачання за кордон продукції металургійної промисловості на 7,5 відсотка і на 18 відсотків — хімічної. Тих самих галузей, які завжди були основним джерелом валютних надходжень на Україні. З-за політичної ситуації в країні припинилися переговори з МВФ про надання чергового траншу кредиту, який і планувалося витратити на те, щоб розрахуватися з попередніми боргами. Україна змушена брати нові кредити, які вже давно використовуються не на розвиток економіки, а… для виплати відсотків за попередніми кредитами. Мало того, із-за ситуації, в якій опинилася країна, її кредитують під самі грабіжницькі відсотки, які не призначають навіть найбіднішим державам Африки – під 9-10% річних.
Далі буде
Чи є в України шанс уникнути дефолту в цьому році? Так, є. Навіть без одержання нових кредитів. У 2019 році Україна повинна виплатити близько 6 мільярдів доларів за зовнішніми боргами. При цьому обсяг золотовалютних резервів країни складає 20,8 млрд. Інша розмова, що це негативно позначиться і на курсі гривні, і на довіру до України з боку кредиторів. А от далі…
З 1 червня набула чинності заборона на поставки на Україну російських нафтопродуктів і вугілля. Включаючи білоруський реекспорт. Тобто українським нафтотрейдерам доведеться закуповувати паливо дорожче, і це теж вимагає валюти, якої так не вистачає країні. Те ж саме стосується вугілля. З 1 січня 2020 року закінчується термін дії контракту з газового транзиту через українську ГТС. Мало того, що до цього часу газ піде в обхід України по «Північному потоку – 2» і «Південного потоку», так ще і главою «Газпрому» анонсований демонтаж зношених газопроводів, продовженням яких і була українська «труба». А це ще мінус 3 мільярди доларів.
Навіть з урахуванням цього картина не вичерпна. Нинішні «реверсні» поставки «блакитного палива» є всього лише «паперовим реверсом». Тобто Україна відбирає російський газ з трубопроводів і оформляє взаєморозрахунки з європейцями як за поставлений з заходу, але не качає його з Словаччини та Польщі. І коли «краник» перекриють, потрібно буде вкладати кошти в інфраструктуру, що дозволяє «паперовий реверс» перетворити в фізичний. А до цього необхідно серйозно витратитися на заповнення підземних сховищ і вугільних складів, щоб населення не замерзло взимку.
Зрозуміло, що ситуацію можна виправити. Якщо припинити антиросійську істерію і почати налагоджувати відносини з Росією. Та тільки не дозволять цього нового українського президента «патріоти»-неонацисти. Зволіють заморозити і знерухомити населення, остаточно загнати його в убогість, остаточно довести дефолтом до крайнього ступеня злиднів, але не дозволять. Втім, як показують його перші кроки на вищій державній посаді, і сам він не особливо прагне використовувати мізки замість дупи, через яку будуються українська політика і макроекономіка.