Від ломбардців до ломбардів

0
13

У ломбардців у Франції була погана репутація — хитрих лихварів, готових обібрати потребує.
Габріель Мерьє, французький лексикограф XVI століття, що зібрав безліч прислів’їв і приказок, благав Господа вберегти його від відвідування чотирьох будинків: «Узилища, таверни, ломбардця та лікарні». Поет Франсуа Війон, в гаманці якого гроші особливо не затримувалися, у своєму Проханні Його Високості герцога Бурбонскому» теж згадує ломбардців, і теж не в найкращому контексті:
Я, якщо б ломбардец-шкуродер
Іль лихвар інший то дозволили,
Свою б шкуру ним у заставу попер —
Так мені мої лишенья досадили.
О Господи, що убогості постылей?
(переклад Іллі Еренбурга)
Строго кажучи, не всі з «ломбардців» були з Ломбардії. За короля Філіпа II августа (1165-1223) так стали називати вихідців з Італії, пов’язаних з фінансовими справами. Вони могли бути з Асті і П’яченци, з П’ємонту і Венето, з Генуї і Сієни — загалом, звідки завгодно з північної частини Італії.

Магнітом, який притягував італійців по той бік Альп, були ярмарки в Шампані — головне торгове захід XII-XIV століть. З Італії до Франції везли тканини і прянощі, а заодно ломбардці завжди були готові поміняти гроші. Єдиної європейської валюти не було — у Фландрії, Шампані, німецьких землях, Генуї та Венеції ходили свої гроші, і постійно потрібен обмін і перерахунок. Нарешті, виявилося, що французам, від простого селянина до короля, не у кого брати в борг. Лихварство не заохочувалося, а деколи й заборонялося. Євреїв, які давали гроші в зростання, влади королівства то виганяли, то повертали, попередньо відібравши більшу частину стану. І ломбардці припали дуже до речі.
Зненавиділи їх не за вплив на королів та герцогів. Ломбардці ставили свої міняльні столики в провінції, в маленьких селах від півдня до півночі і позичали під відсотки невеликі суми всім підряд. За короткий час мережа «мікрокредитування» охопила все королівство, і італійці домоглися такого фінансового впливу, яке не снилося ні євреям, ні купцям з інших частин Європи.
От ломбардцев до ломбардов История
У Парижі вони оселилися на правому березі Сени, у торговому кварталі на захід від Маре. Тут ломбардці продавали свої товари, тут же знаходився і головний фінансовий центр Парижа. З цієї вулиці, отримала трохи пізніше, в 1322 році, назву вулиці Ломбардців, і починаються пригоди сімейства Толомеи у Дрюона. Головний герой епопеї, Гуччо Бальон, доводиться племінником сиенскому банкіру Спинелло Толомеи. Саме ломбардці опиняються в центрі оповіді, а сам Толомеи тримає в руках нитки державного управління. Король Філіп IV Красивий все своє правління збирав гроші з кого тільки можна.
Король з допомогою свого радника (коад’ютора) Ангеррана де Маріньї збільшував податки, розганяв орден тамплієрів, висилав євреїв з Франції (віднявши і в тих, і в інших накопичені багатства). З ломбардцами було складніше. Філіп Красивий час від часу віддавав розпорядження про розслідування діяльності ломбардців, відбувалися арешти, засновувалися нові податки. Однак, як пише Жак Ле Гофф у книзі «Середньовіччя і гроші», якщо «в християнському світі ломбардці мали таку ж відразливу репутацію позикодавців, як і євреї, то ворожість і навіть огиду, які вони викликали, ніколи не переходили в гоніння, як щодо євреїв, тому що в поганому враження, яке вони справляли на християн, не було ні релігійних, ні історичних елементів».
От ломбардцев до ломбардов История
Через Толомеи Дрюон веде головну міфологічну лінію прокляття тамплієрів: вилучені скарби не приносять щастя нікому із зацікавлених осіб. Філіп Красивий вмирає, папа Климент V теж, а потім і всі три сина Філіпа IV, не залишивши спадкоємця чоловічої статі. Єпископ Жан де Маріньї необачно віддає в заставу скарби тамплієрів ломбардскому банкіру, та ще і пише розписку, якою той потім шантажує і єпископа, і його старшого брата, Ангеррана де Маріньї.
Звичайно, це художній вимисел. Справжні Толомеи були у Франції, але ця сиєнська сім’я не могла похвалитися серйозними фінансовими успіхами в чужій країні. Сім’я Толомеи порушила правила відрахування доходів на ярмарку в Шампані і була змушена бігти в Сієну. Французькі власті намагалися потім витребувати з міста Сієни борг Толомеи, і тяжба тривала кілька десятиліть. Сієна так і не поступилася: ні король, ні тато не були указом для торгового міста.
У романі ж Спинелло Толомеи — збірний образ ломбардських банкірів і жива ілюстрація фінансової політики французьких королів — вершить долі світу. Та сама розписка в отриманні майна тамплієрів дозволяє йому розраховувати на прихильність короля, служить йому захистом від всесильного Ангеррана де Маріньї, відправляє Маріньї на плаху, зводить на папський престол в Авіньйоні кардинала Жака Дюэза (майбутнього папу Іоанна XXII). Толомеи позичає мало не щодня великі суми Роберу д’артуа, який бореться за спадщину зі своєю тіткою Маго. Звичайно, Робер не повертає ці гроші — але Толомеи розглядає їх як політичні інвестиції. Королі Франції брали в борг у зовсім іншому масштабі. Філіп Красивий воював з Фландрією та Англією — і оплачували це ломбардці і флорентійці (не рахуючи самих французів, обкладених непомірним податком). Його сини Філіп V (1316-1322) і Карл IV (1322-1328) постійно вимагали від ломбардців все нових і нових безповоротних позик. Апетити королів росли. А якщо ломбардці вередували, то їм погрожували репресіями.
От ломбардцев до ломбардов История
Найважчим випробуванням для ломбардських і флорентійських банкірів стала війна між Францією і Англією. Для початку кілька флорентійських родин — у тому числі Барді і Перуцці — зіткнулися із звинуваченнями у фінансуванні англійців. Потім італійських банкірів знову почали планомірно оббирати. І, нарешті, останнім у низці нещасть стала «чорна смерть», епідемія чуми, яка викосила половину Європи у 1347-1348 роках.
У Франції ломбардці вже не повернулися. До XV століття термін «ломбардец» став означати у Франції просто лихваря, безвідносно до його походженням. На зміну італійців прийшли торговці з Фландрії та Німеччині, так як Реформація змінила сприйняття товарно-грошових відносин.
Толомеи у Дрюона теж залишають Францію, частково із-за переслідувань з боку Філіпа VI, першого з королівської династії Валуа. Але лише частково. У романі управління банкірським домом перейшло до Джаннино, сину Гуччо Бальон — а насправді— до вскормленному його дружиною спадкоємця французького престолу Івана, прозваного «Посмертним».
На вулиці Ломбардців в Парижі вже не залишилося і сліду від італійських торговців. Зате пам’ять про сім’ю Толомеи зберегла Сієна. У центрі міста стоїть той самий палаццо Толомеи. Знайти його легко: прямо навпроти нього — банк Монте дей Паски ді Сієна, один з найстаріших у Європі, символ італійської фінансової системи.
«Цілий рій прикажчиків займався з покупцями, двері не закривалися з ранку до вечора; лічильники підбивали підсумки, користуючись для цієї мети особливими шаховими дошками, на яких розкладалися купками мідні бляшки, — всю галерею наповнювало дзижчання голосів».
Моріс Дрюон, «Залізний король»
«У січні король видав ордонанс, який загрожував усім ломбардцам висилкою. Втім, це було не так вже ново: кожне наступне царювання в свої важкі хвилини вдавався до тієї ж самої загрози, і за право перебування на французькій землі ломбардці платили викуп — іншими словами, у них просто відбирали мало не половину їх майна. Бажаючи відшкодувати збитки, банкіри протягом наступного року збільшували відсотки, стягнуті з суми позик. Але цього разу ордонанс супроводжувався більш суворими заходами. Всі векселі, видані французькими вельможами італійцям, з волі короля належало вважати недійсними; і боржникам заборонялося сплачувати за векселями, чи навіть у них на те полювання або можливість. Королівські пристави стояли на варті біля дверей ломбардських контор і завертали назад чесних боржників, що приходили розплачуватися з кредиторами».
Моріс Дрюон, «Лілія і лев»
«Євреї були обібрані вже двічі: стригти знову цю овечку не мало сенсу — багато тут не настрижешь. Тамплієрів не існувало більше, і їх золото вже давно розтанула. Отже, залишалися ломбардці. Вже в 1311 році вони відкупилися від загрожує їм виселення з межами Франції. Цього разу про новий викуп не могло бути й мови; тому-то Маріньї готував поволі захоплення всіх їх капіталів і майна та висилку всіх ломбардців з Франції».
Моріс Дрюон, «Залізний король»
«І незабаром сиенцы вже шепотілися про це диво — подумати тільки, їх співгромадянин виявився законним государем Франції! Перед палаццо Толомеи збиралися натовпи роззяв; коли до Джаннино приходили замовляти шерсть, то згиналися перед ним в три погибелі; вважалося честю укласти з ним торговельну угоду; на нього казывали пальцями, коли він крокував по вузеньких сиенским вуличками».
Моріс Дрюон, «Лілія і лев»
Ломбард
Деякі ломбардці у Франції давали гроші під заставу майна. Так і з’явилося слово «ломбард», досить швидко стало міжнародним. У Росії перший ломбард був відкритий у Вологді купцем першої гільдії і главою Вологодської міської думи Христофором Льодяниковим в 1888 році. Мотивувалося необхідністю відкриття «боротьби з лихварством».

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here