Вседозволеність Вашингтона досягла апогею в 2019 році

0
49

Руслан Хубиев
18 червня 2019 р. 13:13:05

Апофеоз: наступальні кібероперації США і західне лицемірство
У деяких західних політиків існує думка, що сила породжує свободу. Однак у цього принципу є і зворотна сторона. Сила, яку ніхто не обмежує, швидко вироджується в тиранію, а тиранія у вседозволеність. Судячи з нинішнього поведінки США, останню стадію цієї тенденції у Вашингтона ми зараз і спостерігаємо.
Англосакси завжди славилися тим, що ювелірно вміли приховувати від публіки свої мотиви. За століття інтриг користуватися цим мистецтвом Захід навчився настільки добре, що легко підносив навіть найдикіші вчинки під видом чесноти. Тепер же, Вашингтон не приховує практично нічого, і цей образ відштовхує від американців навіть союзників.
Раніше, якщо Захід потрібно було вступити у війну, він робив це під приводом захисту, а якщо хотів напасти сам, то сам же створював «невидимі» приводи.
Причина для такої поведінки була одна — на політичній арені завжди була присутня та чи інша конкурентна сила. Іспанська імперія, Османська імперія, Британська імперія, Російська імперія, Радянський союз. Поки вони були, Вашингтон вимушено носив «добрі» маски, і в ці маски вірив західний обиватель.
Так, наприклад, коли США вирішили, що не можуть більше стримувати себе і бажають зібрати всі вершки з Першого світового конфлікту, ними був потоплений власний лайнер «Лузітанія». Причиною цього був названий пуск німецької торпеди, але насправді це було не так.
Провокація була розіграна як по нотах, жертвою став «весь американський народ», а час виявилося настільки вдалим, що наймасштабніші і кровопролитні епізоди (з 1914 по 1916 роки), благополучно пройшли США стороною.
Парадокс американської участі в Першій світовій війні полягав у тому, що саме конфлікт перетворив Америку у провідну світову державу. Сухопутні війська до 1918 року не брали участь в серйозних боях, а американський флот і зовсім не брав участі в боях. Практично у повному складі, він був задіяний на охорону транспортів, які спочатку йшли в Європу, перевозячи контингент і замовлені союзниками товари, а назад рухався з трофеями та оплатою послуг.
Привід для вступу в Другу світову війну, і зовсім зробила США наддержавою, теж був обґрунтований красиво. Якби американська розвідка насправді не мала точними відомостями про рух японської ескадри, кращі кораблі флоту не були б виведені напередодні удару з території бази в океан. Не кажучи вже про те, що не публічно Вашингтон всіма силами підштовхував Токіо до подібних дій.
Медійний супровід вистави в Тонкінській затоці, з постановочної атакою «невидимих» северовьетнамских торпедних катерів, було не менш барвистим. Причому настільки, що поки села, сім’ї, жінки та діти випалювалися напалмом, земля і вода труїлися пестицидами, американцями було вбито 3 мільйони в’єтнамців, не кажучи про те, скільки було покалічено фізично, психологічно і в результаті мутацій від агента «Orang», в Західному світі ніхто не звинувачував США.
Насправді ж, завданням було лише не допустити об’єднання В’єтнаму, оскільки в цьому випадку у проамериканської маріонетки в південній його частині не було шансів утримати владу, а значить, об’єднаний В’єтнам мав усі шанси стати комуністичним.
Про горезвісний «політ американців на Місяць» — навіть говорити немає сенсу, стільки доказів протилежного ми зараз маємо.
І, тим не менш, навіть ці звірства вдалося піднести Західного світу під якісної маскою «свободи», «захисту цивілізованого світу від червоного ворога» і «допомоги демократичним союзникам».
Сьогодні ж, Вашингтон діє зовсім інакше. Занадто звикнувши до того, що стримуючих бар’єрів більше немає, Білий дім навіть не намагається приховувати свій звіриний оскал. Все, починаючи від риторики й дій в адресу Росії і КНР, і закінчуючи «товарними» ультиматумами союзникам, грає нам на руку, оскільки розвінчує віковий міф про «демократії» перед іншими.
Ще 30 травня 1992 року, коли тільки розвалився СРСР, Білий дім боявся діяти настільки відкрито. Заради звичайної резолюції Радбезу ООН, Вашингтон розігрував цілу мізансцену — на одній з вулиць в Сараєво був влаштований вибух, потім поруч «випадково» опинилися журналісти, пізніше, протягом декількох днів ЗМІ обробляли світ кадрами жертв і крові, на стіл присутніх в Радбезі лягли матеріали «розслідування» і фактура, і лише потім, учасників засідання схилили проголосувати «правильно». А вже через три роки страх перед колишнім СРСР почав спадати.
У 1994 році, Америка усвідомила, що тепер вона Цар і Бог, а тому влаштувала у Сараєво два абсолютно неприкритих вибуху. Після першого – Північноатлантичний альянс сходу почав бомбити сербські позиції, а після другого, без жодних декорацій, сили НАТО провели масштабну двотижневу бомбардування сербських сил.
Останній запобіжник був знятий, і США впали на вседозволеність остаточно. Пішли тотальні бомбардування Сербії в 1999 році, і в них США навіть не спробували «виписати» собі резолюцію Радбезу.
Потім сталися теракти 11 вересня, які стали терористичної копією Перл-Харбор, оскільки напередодні атаки будівлі були заново застраховані, з будівель заздалегідь були виведені всі представники вищої топ-менеджменту і еліти, і багато-багато іншого, що вказує на внутрішніх авторів атаки.
Потім були оголошені сфабриковані звинувачення проти Іраку, що стало апофеозом американського егоїзму, оскільки вже в 2004 році Колін Пауелл, трясший в ООН пробіркою з крейдою, у прямому ефірі шоу «Зустріч з пресою» на NBC заявив, що дані ЦРУ «виявилися невірними» і більш того, «навмисно дезінформуючими», після чого спокійно поїхав до себе додому, в особистий особняк на узбережжі Каліфорнії, де живе досі. І це при тому, що тільки за американськими даними за час операції «Свобода Іраку» загинуло приблизно 460 тисяч іракців у віці від 15 до 60 років.
З кожним новим роком безроздільної гегемонії, США вели себе всі безцеремонніше, а нинішнє заяву Вашингтона про готовність здійснювати кібератаки проти російської енергоінфраструктури і зовсім можна вважати піком зверхності на адресу великих держав.
11 червня 2019 року, помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон, виступаючи на форумі фінансових менеджерів у Вашингтоні відкрито заявив, що нинішня американська адміністрація «переламала ситуацію», і насамперед «почала активно вести наступальні операції в кіберпросторі».
Тобто, іншими словами, Вашингтон на весь світ визнав, що нова інтернет-доктрина Пентагону, а це превентивні атаки на енергетичні, промислові, державні та інші вузли противника, виведення з ладу інфраструктури, дезінформація в соцмережах і злом новинних ресурсів, хакерські диверсії для підриву функціонування систем цивільного сектора і так далі, вже реальність. І що Венесуела — яскравий тому приклад.
Ніколи ще США, не рахуючи одностороннього введення санкцій і атак на Сирію, не заявляли про плани на напад з позначенням власної агресивної ролі. Причому зізнався Вашингтон не просто наміри, а в прямій і підписаної президентом стратегії, що дозволяє в кіберпросторі нападати на кого завгодно. Тобто нападати першими, без резолюції Радбезу ООН, без думки, без переговорів з союзниками і навіть без внутрішнього судового механізму, просто підозр і за указом президента.
Кажучи конкретніше, йдеться в цитаті Болтона йде про розширення Директиви №20 (Presidental Policy Directive 20), підписаної ще Бараком Обамою в 2012 році. Вона, вперше з 2004 року давала військовим США право «діяти більш агресивно» використовуючи інтернет-мережі, але тільки в операціях оборонного властивості. На будь-які наступальні операції, було накладено сувору заборону.
Звичайно ж, розвідувальні структури США все одно викривали в розробці таких вірусів, як «Flame», який, за словами Лабораторії Касперського був спрямований на викрадення промислових креслень з урядових комп’ютерів. Були і інші операції, але в них, за винятком «Stuxnet» мова йшла не про напад.
Завданням нинішнього документа є індульгенція превентивній агресії, причому цілями, безумовно, є Пекін і Москва, ситуаційно ними можуть стати об’єкти в КНДР та Іран. Щодо першого, Болтон недвозначно заявив, що одним з приводів для атаки може з’явитися «викрадення американської інтелектуальної власності», а щодо Росії, завуальовано було сказано, що є «якась структура», явно навмисна втрутитися в хід майбутніх осінніх виборів в Конгрес.
На цьому тлі особливо цікаво, що назва, обрана для документа — «Директива №20», багато в чому збігається з Директивою РНБ США 20/1 від 18.08.1948 року, під назвою «Наші цілі щодо Росії…»
У тому документі, виданому 71 рік тому, у преамбулі було прямо сказано, що: «…уряд США в інтересах розгорнулася нині політичної війни зобов’язана намітити більш певні і войовничі цілі у відношенні Росії. Причому тепер, у мирний час, сильніше, ніж було необхідно щодо Німеччини та Японії до початку Другої світової…».
Риторика сьогоднішнього документа з дзеркальним назвою точно та ж, зважаючи на зростання могутності Росії Захід знову заговорив про «більш войовничих» кроках. Джерела цих загроз також аналогічні, як і в ті часи, ініціатором цих процесів став Туманний Альбіон.
Лондон більше півроку тому виділив 331 мільйон доларів на створення наступальних британських киберподразделений чисельністю до 2000 чоловік. План британського Міноборони та Центру урядового зв’язку також орієнтований на проведення наступальних кібероперацій, до чого в підсумку і приєднався Вашингтон.
На жаль, загроза нинішнього рішення Британії та США суспільством Росії недооцінюється, а між тим, не слід забувати про рівень контролю американських спецслужб над російською частиною глобальної мережі. Тим більше, що він, як би іронічно це не звучало, очевидний через все тієї ж зверхності американських еліт.
Так, у грудні 2012 року в Дубаї проходила конференція Міжнародного союзу електрозв’язку. Дана структура – установа ООН, що займається просуванням наявних стандартів по всьому світу. При цьому варто було тільки представникам Росії, Індії та КНР заявити про бажання переглянути Міжнародні регламенти, передавши частину контролю над інтернетом хоча б в руки цієї міжнародної структури, як у США настав тотальний шок.
В Дубай негайно вилетіла ціла армія дипломатів і чиновників, активізувалися посольства, а ЗМІ негайно заховали подалі цей виникле питання. Як заявив з трибуни американський представник: «існуючі установи працюють ефективно і у своєму нинішньому вигляді краще інших забезпечать здоровий розвиток інтернету та його переваг».
Правда, він забув пояснити, що в даний час регулювання всіх цих питань, у тому числі пов’язаних з доменними іменами, IP-адресами, ключовими серверами і іншими аспектами функціонування інтернету, здійснюють не просто якісь «установи», а кілька неурядових організацій, які у повному складі працюють в США. Більш того, факт їх підконтрольності ЦРУ, м’яко кажучи, багаторазово доказывался. Теж стосується і соцмереж, відеохостингів та іншого.
Історія американської геополітики — це історія фальсифікацій і провокацій, а історія США останніх років — приклад вседозволеності і тиранії.
В цьому зв’язку про проекти захисту російської мережі заговорили запізніло, робити це потрібно було вже давно. Тим більше, що повною мірою ізольований національний інтернет побудувати неможливо. Навіть китайський варіант — це лише сурогат подібної системи. Здебільшого, «Велика пекінська стіна» призначена лише для того, щоб не давати китайцям впадати в залежність від підвідомчих США соцмереж.
Нам же, необхідний не тільки проект для захисту громадян від цього, але і від мережевих атак ззовні на об’єкти критичної інфраструктури. Навіть на етапі розробки це куди складніше, а тому корисніше і ефективніше просто показати США, що подібне втручання і загрози загрожують. Тобто вчинити так само, як це було зроблено у стратегічній оборонній сфері та питання ударних носіїв ЯО.
Веди ми себе в аспекті ядерної парасольки так само пасивно і не створи проривних засобів нападу, остудивших Вашингтон, країна вже давно була б за межею конфлікту, а враховуючи, що війна в кіберпросторі для сучасного світу не менш важлива, Москві давно пора і в цьому питанні діяти аналогічно.