Більшість навіть самих затятих любителів історії та літератури про Жорже Дантесе знають, мабуть, лише дві речі: Дантес був французом, Дантес смертельно поранив Пушкіна. Але біографія невдалого іноземця зовсім не обмежується цими двома фактами. Напередодні річниці фатальної дуелі, що відбулася 8-го лютого 1837 року, ми розповідаємо, чим ще був «примітний» цей француз…
Француз Жорж Шарль Дантес мріяв про грандіозну кар’єру в Росії. Щоб справити більше враження на вищий світ, прибувши в сніговий Петербург на службу, Дантес розповідав небилиці, приписував собі неймовірні ратні подвиги, та і взагалі поводився, прямо скажемо, не кращим чином – постійно порушував гвардійський статут.
Правда, якщо б не поєдинок з Пушкіним, якийсь Жорж Дантес, мабуть, так би й залишився вигадником, піддавався постійним глузуванням, але доля розсудила інакше.
Француз не був закоханий у дружину Пушкіна
Ідалія Полетика (художник П. Ф. Соколов)
Прийнято вважати, що француз, який служив у російській гвардії (і мріяв, до речі, про чин фельдмаршала) був пристрасно закоханий в юну дружину Олександра Сергійовича – прекрасну Наталі, з-за чого, власне, і сталася горезвісна дуель, на якій Дантес смертельно поранив поета. Однак немає жодних реальних зачіпок, які могли б підтвердити ці підозри.
Більше того, на момент конфлікту з Пушкіним у Жоржа Дантеса була інтрижка з сестрою Наталі – Катериною, на якій його спішно одружили, – то щоб спробувати вберегти дві гарячі голови від дуелі, то з іншої причини (деякі історики вважають, що Катерина Гончарова була близька з Дантесом настільки, що ледь не завагітніла, і, мовляв, помилкова тривога з цього приводу і стала причиною поспішної весілля, а заодно і скасування дуелі в перший раз).
Крім того, судячи з історичних досліджень, деякий час Жорж віддавав перевагу зовсім іншій дівчині – Ідалії Полетікі, дочки графа Строганова. Правда любовний зв’язок, не кажучи вже про законних відносинах, була мрією абсолютно нездійсненною: Строганов водив дружбу з самим імператором, і роман з Идалией міг коштувати Дантесу кар’єри.
Є й інша точка зору, чому Жорж вибирав для поклоніння абсолютно недосяжні об’єкти любові: щоб приховати те, про що в ті далекі від толерантності часи було не прийнято говорити в пристойному суспільстві.
Дантес (можливо) мав нетрадиційну орієнтацію
Барон Геккерен (художник Й. Крихубер)
Справжнє ім’я нашого антигероя – Жорж Шарль де Геккерн Дантес. Приставку «де Геккерн» Дантес отримав вже будучи в Росії. Пікантна історія несподіваною ніжної дружби між молодим поручиком і світським левом бароном Луї фон Геккерном стала джерелом самих фривольних чуток.
Так, приміром, один з друзів Дантеса, князь Трубецькой, у своїх спогадах про нього писав: «За Дантесом водилися пустощі, але абсолютно невинні та властиві молоді, крім однієї, про яку ми, втім, дізналися значно пізніше. Не знаю, як сказати: він жив з Геккерном або Геккерн жив з ним… Судячи з усього, в зносинах з Геккерном він грав тільки пасивну роль».
Справа в тому, що барон усиновив Жоржа Дантеса, коли той був вже повнолітнім (24 роки), отримавши на те згоди його батька і короля Голландії. Фон Геккерн ніколи не був одружений, дітей не мав. З Дантесом він здружився на початку 1830-х років, коли молодій людині налічувалося трохи більше 20 років.
З якою метою барон, якого ще не було 50 років, усиновив 24-річного старшого лейтенанта при наявності у того живого батька (і теж барона, до речі) – оточуючим виявилося складно зрозуміти. Цей факт усиновлення багато дослідників пояснюють як «властиве всім гомосексуалістам бажання бути батьком».
Дантес наважився на поєдинок з Пушкіним тільки з другого разу
Жорж Дантес
Зв’язок дружини Пушкіна з французом так і залишилася недоведеною, та й була, швидше за все, чистої води вигадкою недоброзичливців поета. У 1836 році Пушкін отримав анонімний лист з натяком на наявність гілчасті роги на голові – мовляв, Наталі крутить роман за його спиною не тільки з гвардійцем іноземного походження, але і з самим Миколою I.
Після довгих розглядів «наше все» прийшов до висновку, що автором листа є прийомного батька Дантеса барон Геккерен, а значить, в достовірності викладених у ньому фактів сумніватися не доводиться і пора хапатися за зброю.
Після того як Пушкін, ведений сліпий ревнощами, а головне – жагою пригод, викликав Жоржа на дуель, той поспішив прийняти виклик, але згодом зробив крок назад. Баронові Гекерну вдалося переконати сина у згубності прийнятого рішення для його кар’єри.
Дантес був одружений на сестрі Наталії Гончарової
Катерина Гончарова (художник П. Ф. Соколов)
Як тільки над улюбленим синочком» нависла загроза бути як мінімум звільненим з привабливою посади, а як максимум – убитим на Чорній річці, барон Геккерен поспішив одружити Дантеса, і не ким-небудь, а на старшій сестрі Наталі. Катерина Гончарова на той момент вже досягла того віку, який навіть у наш час вважається для незаміжньої жінки тривожним – їй було 28 років.
Красою дівчина не відрізнялася, так і від нареченого, схоже, в захваті не була. В день вінчання весь вищий світ Петербурга тільки й говорив про те, що молоді ледь не плакали під час вінчання. Втім, це не завадило подружжю жити в мирі та злагоді цілих сім років до самої смерті Катерини в пологах у віці 34 років. Від цього шлюбу у Жоржа Дантеса залишилося четверо дітей.
Пушкін не викликав Дантеса на дуель повторно
Олександр Пушкін (жудожник Орест Кіпренський)
Як відомо, фатальний поєдинок все-таки відбувся, щоправда, не 1836-му році, а 1837-му, 8 лютого (за новим календарем). Прийнято вважати, що ініціатором дуелі знову став Пушкін, проте це не зовсім так. Незважаючи на те, що восени 1836 року поєдинку вдалося уникнути, поет не вгамовувався. І 7 лютого він відправив на адресу барона Геккерна образливого листа (воно потім фігурувало на суді), в якому в зневажливій формі відгукувався і про нього, і про Жорже.
Пройшовся Олександр Сергійович у властивій йому гострої манері і з орієнтації обох Геккернов, і про сороміцьких хворобах, якими, нібито, заражений Жорж. У підсумку наш невгамовний поет домігся свого: в той же день Луї фон Геккерн повідомив Пушкіну, що його колишній виклик в силі, і Жорж готовий його прийняти. Це був хитрий хід, який давав Жоржу перевага: адже той, хто викликає на дуель, стріляє другим, якщо залишиться живий.
Для Дантеса на дуель з Пушкіним була першою
Дантес, як і всякий інший француз, був людиною вкрай обачним і неконфліктним, саме тому дуель з Пушкіним стала для гвардійця першої, чого не скажеш про генія російської літератури – всього за своє життя Олександр Сергійович чотирнадцять разів провокував скандал, що закінчувався викликом на поєдинок, чотири з яких були здійснені. Остання дуель, як ми знаємо, закінчилася для поета трагічно.
Від смертельного поранення Дантеса врятувала не ґудзик
Картина «Останній постріл А. С. Пушкіна» Адріана Волкова
Ґудзик француза по праву вважається чи не найзнаменитішою в світовій історії, адже саме завдяки їй, за запевненням романтиків, Дантес залишився живий – нібито, куля, спрямована в серці, пробивши руку наскрізь, потрапила в металевий гудзик на мундирі дуелянта. Правда така теорія, на думку істориків, не витримує ніякої критики.
По-перше, саму гудзик ніхто ніколи не бачив. Вона не була представлена і на судовому розгляді після дуелі. По-друге, за свідченнями очевидців, постріл збив Дантеса з ніг, а значить, сила удару була такою, що ніяка б ґудзик не врятувала молодого людини від поранення.
Куди правдоподібніше виглядає версія про те, що гвардієць, боячись поганого результату подій, надів під шинель одне з пулезащитных пристосувань, які вже були в ужитку в той час. Стверджується навіть, що цю ідею подав Жоржу прийомний батько, Барон Геккерн.
Після Дуелі Дантеса вигнали з Росії
Після злощасної дуелі від’їзд Дантеса до Франції став лише одним у низці численних подій, які спричинив за собою поєдинок. Д Аршиак, секундант Дантеса був розжалуваний у рядові, позбавлений всіх нагород і висланий з країни. Секунданта Пушкіна помилували – частково з передсмертної прохання самого поета. Борги сім’ї Пушкіних були прощені по втраті годувальника.
Дантесу уряд теж настійно рекомендувало негайно покинути Росію, що той і поспішив зробити, хоча, цей від’їзд куди більше нагадував панічну втечу: за чотири дні дуелянт подолав понад 800 миль (близько тисячі кілометрів), що за мірками тих років здавалося майже нездійсненним завданням. Його молода дружина пішла за чоловіком.
У Франції Дантес став сенатором і мером Сульца
Жорд Шарль Дантес (фотографія кінця XIX століття)
Після повернення на батьківщину Дантес не сидів склавши руки – його кар’єра стрімко пішла в гору. У 1843 році Дантес був обраний членом Генеральної ради департаменту Верхній Рейн. А пізніше став головою Генеральної ради та мером Сульца. При цьому він багато роз’їжджав по справах державним за межами Франції, в тому числі, виконуючи таємні місії майбутнього монарха Луї-Наполеона.
З цієї ж причини доля звела Дантеса з Миколою I. Російський Імператор погодився взяти вбивцю Пушкіна тільки як приватна особа і з довгою застереженням, відображеної в історичній депеші 1852 року, в якій Микола I попереджав, що він «…не може прийняти його в якості представника іноземної держави внаслідок рішення військового суду, за яким він був видалений з імператорської служби.
Якщо ж він хотів би з’явитися як колишній офіцер гвардії, засуджений і помилуваний, то його величність був би готовий вислухати те, що він бажав би йому сказати від імені глави французької Республіки».
Вже в глибокій старості колишній гвардієць зізнавався: якби не фатальна дуель з Пушкіним, він напевно б так і осів в Росії, і його життя склалося б куди менш яскраво і вдало.
Дочка Дантеса була затятою пушкинисткой
Дочки Дантеса. Зліва направо: Леоні, Матильда, Берта (художник Леопольд Фішер, 1843 рік)
Дочка Дантеса Леоні-Шарлотта була пристрасно захоплена творчістю Олександра Сергійовича. Наближені до будинку Дантесов у Франції навіть запевняли, що в кімнаті у дівчини висів великий портрет поета. Життя Шарлотти завершилася у віці 48 років у закладі для божевільних, куди її ще у 18-літньому віці склав власний батько. До кінця днів своїх Леоні-Шарлотта називала батька вбивцею (натякаючи на те, що дуель між ним і Пушкіним була проведена не за законами честі).
Про нерозважливу і холодному розумі француза взагалі ходило багато чуток – ще в далекому 1843-му після смерті дружини – Катерини Гончарової – Дантес до посиніння судився з батьком дружини, намагаючись відібрати у нього як мінімум половину майна, до того ж йому дісталося чималий спадок від покійного батюшки – барона Геккерена. Сам Дантес, розпрощавшись з усіма родичами, дожив до глибокої старості і помер в достатку і теплі на 84-му році життя.
Ім’я Жорж передається в роду Дантесов у спадок
Дантес зовсім не випадково був названий Жоржем – за сімейною традицією це ім’я завжди привласнювалося старшому синові в родині. Більш того, традиція зберігається до цих пір, навіть не дивлячись на те, що сьогодні ім’я Жорж у Франції вважається вкрай немодним.
