Стоїть на порядку денному питання: що робити для порятунку цивілізації? Начебто логічним здається відповідь: пристосувати для життя людей Марс. А для цього треба створити на ньому поселення, організувати там виробництва для одержання кисню, води, палива для космічних кораблів. Але, мабуть, найголовніше — забезпечити повну автономію колоній продуктами харчування.
Як бачимо, завдання благородна, і для її виконання потрібні добровольці, охочі з-за обмежених технічних можливостей людства летіти на Марс тільки в один кінець. Повернення їх на Землю можливо, але в дуже віддаленому майбутньому, коли колонії стануть повністю автономними у всьому.
Але перш, ніж аплодувати новин в ЗМІ про заплановані польоти на Марс, давайте хоча б у загальних рисах) подивимося, які проблеми не вирішені зараз взагалі ніяк, хоча вже йде збір коштів на створення міжпланетного корабля. Є дуже важливі нюанси, які змушують негативно ставитися до проекту колонізації Червоної планети. Просто перерахую ці моменти, які можуть створити серйозні перешкоди.
Як боротися з радіацією?
Рівень сонячної і міжзоряного радіації на шляху до Марса в два з гаком рази перевищує рівень радіації на міжнародній космічній станції. На МКС від радіації екіпаж захищає шар атмосфери на орбіті і потужне магнітне поле Землі. На шляху до Марса такого захисту немає. Екіпаж отримає неабияку дозу опромінення. Ще не долетівши до Марса, люди почнуть вмирати.
Але давайте припустимо, що якимось чином вдасться знизити для екіпажу рівень радіації. Наприклад, за рахунок більш швидкого виходу корабля на орбіті Марса. Хоча, на жаль, такої технічної можливості поки немає. Але все ж зробимо допущення, що колоністи благополучно долетіли і сіли на Марсі.
Перше, з чим вони обов’язково зіткнуться — необхідність захиститися як від метеоритів. На Марсі дуже слабка атмосфера. Метеорити «пробивають» її вкрай легко. Поки що відомий лише один спосіб захисту — створення приміщень колонії глибоко під надрами Марса. Яка техніка для цього буде потрібно при зниженої гравітації — поки невідомо. Тут величезне питання про терміни будівництва таких боксів.
Інша проблема — потреби в кисні і воді. В самій атмосфері Марса кисню — менше 1%. Але зате багато вуглекислого газу (95,3%). Очевидно, потрібні рослини, які стануть поглинати цей газ, виділяючи кисень. Значить, будуть потрібні великі теплиці. Знову ж таки, створені глибокого в грунті. Але з’ясувалося, що марсіанський ґрунт непридатний для земних рослин. Стало бути, потрібно привезти грунт із Землі.
Де брати воду і кисень?
Ще складніше з забезпеченням водою. У рідкому чистому вигляді на Марсі її немає. Знайдена «рідка вода» — соляні розсоли, дуже складні для очищення. Прийнятну заморожену воду можна відшукати лише на полюсах. Але вона там теж не в чистому вигляді. Висновок зі сказаного сумний: потрібно колоністам самим вирішити проблему з водою. Інакше не буде кисню і не буде теплиць з продуктами. А доставляти все це міжпланетними кораблями — завдання надзвичайно дорога.
Організатори польоту на Марс поки що намагаються не привертати увагу громадськості до медичної теми. Але вже ясно, що при тривалому опроміненні (як під час самого польоту на Марс, так і за життя на ньому) колоністи піддадуться непередбачуваним мутацій. При цьому у них дуже слабким стане імунітет.
Як уникнути мутацій?
Але колонізація планується у декілька етапів. Кожні два роки з Землі будуть прибувати нові колоністи. Навіть при повній стерильності в кораблях вони все одно принесуть з собою земні мікроби, що викликають небезпечні захворювання. Це обернеться зараженням ними колишніх колоністів з сумними наслідками.
Але навіть якщо припустити, що знайдуться способи захисту, все одно в майбутньому колоністи не зможуть повернутися на Землю. Будь-який контакт з земними мікробами виявиться для них смертельним. Фактично колонізація Марса обернеться створенням поселення, позбавленого імунітету. Тут вже можна говорити про космічному СНІД.
