Рейтинг схвалення збройних сил досяг в Російській Федерації історичного максимуму, і за цими цифрами – величезна робота. Чиє?
Автор:
Фоменко Вікторія
Військова служба знову стає в нашій країні популярною і престижною, як це було багато десятиліть тому. Соцопитування, проведене «Левада-Центром», показав: 60% наших співгромадян переконані, що кожен справжній чоловік повинен відслужити в армії. Ще 24% вважають, що, хоча служба в збройних силах і не відповідає їх особистим інтересам, але це борг, який потрібно віддати суспільству.
Сумарно позитивно ставляться до військової служби 84% громадян Росії. Це абсолютний рекорд за пострадянську історію країни. 88% опитаних до того ж не сумніваються, що армія і флот здатні захистити Росію в разі зовнішньої агресії.
Такі цифри тим більш дивні, якщо згадати, що ще в 2015-му безумовно позитивне ставлення до армії демонстрували лише 42% респондентів, а переконання «неприємно, але треба» поділяли 40%. Що ж сталося за ці три з половиною роки, що зуміло настільки істотно підняти градус суспільного схвалення військового відомства і самої армійської служби?
.
Реформи – не завжди лайка
З 2012-го по 2015 рік у нашій країні проводився другий етап масштабної реформи збройних сил, розраховану до 2020 року. Якщо перший етап, який проводився під керівництвом скандально відомого екс-глави Міноборони Анатолія Сердюкова, зводився до масових скорочень начальницького складу, ламання усталених форм організації та зміни принципів забезпечення військ, і тому залишив суто негативні враження, то другий якраз мав на меті зробити скорочені і очищені від баласту збройні сили привабливими в очах цивільних.
Опубліковані у відкритому доступі матеріали Миноборонысвидетельствуют, що фахівці відомства не обольщались щодо ефективності таких моральних імперативів, як «патріотизм», «почуття обов’язку» і «любов до батьківщини». Військові соціологи однозначно вказували на сталий пріоритет матеріальних цінностей і прагнення сучасних людей досягати матеріального благополуччя.
Відповідно, як тільки військовим дали достатньо фінансів, вони тут же зайшли з козирів: в січні 2012-го грошове забезпечення було збільшено в 2,5-3 рази. Такий крок, слід визнати, був цілком виправданим: люди, соглашающиеся ризикувати життям і здоров’ям заради своєї країни, мають право на гідну зарплату.
Нагрянула пізніше економічна криза в деякій мірі знецінив підвищення військових окладів, але ці негаразди так само вдарили і по цивільних зарплат, так що і в цьому плані особливої шкоди престижу військових нанесено не було.
Ще одним дуже важливим кроком стало часткове розв’язання житлової проблеми. Історії про бездомних офіцерів, десятиліттями стояли в чергах на житло, були невід’ємною частиною 90-х. Не поділася ця проблема нікуди і в ситі нульові. Станом на 2009 рік в черзі на отримання квартир стояли 120 тисяч військових. До 2017-го ж їх залишилося всього 30 тисяч. Цифра теж чимала, але за 8 років вчетверо скоротити число потребують житло – вражаючий успіх.
Вирішити проблему допоміг, як не дивно, ринок. Замість того щоб безпосередньо вкладати гроші в будівництво житла силами військового відомства і афільованих з ним структур, спонсоруючи тим самим корупцію, держава запровадила програму пільгового іпотечного кредитування. В результаті люди, проблема яких роками завдавала державі головний біль, стали бажаними клієнтами для банків та будівельних організацій.
В принципі, Міноборони планувало вже до кінця 2013 року вийти на такий рівень, щоб надавати житло нужденним працівникам протягом року після надходження заявки. Але свої корективи знову ж внесла криза.
В армії бували, дідів не бачили?
Для оздоровлення психологічного клімату в армії найважливішим чинником став перехід від дворічної служби до однорічною. Рішення було прийнято ще в 2008-му, але його ефект став помітний лише кілька років потому.
Військовому відомству довелося докласти величезних зусиль, щоб зжити патологічну культуру домінування старослуживих над новачками, занесену в армію кримінальними елементами ще у часи СРСР. Не можна сказати, що зараз ця проблема цілком і повністю викоренена; час від часу у частинах трапляються ексцеси, в тому числі і на міжнаціональному грунті. Однак того беззаконня, що творилося в 90-ті та на початку 2000-х, зараз і близько немає.
Благотворну роль зіграло і загальне скорочення збройних сил. Найсильніше реформи першого етапу прорідили сухопутні війська, де було розформовано 90% частин і з’єднань, а також центральний апарат Міноборони, чисельність якого скоротилася з 51 000 до 13 400 осіб. Великі скорочення штатів відбулися на флоті (49%) та у військово-повітряних силах (48%).
При цьому скрізь застосовувався один і той же принцип: «під ніж» пускали кадрованим частини, тобто ті, що можуть стати боєздатними тільки у випадку тотальної мобілізації і призову мільйонів резервістів. Безжально різалися і місця військової бюрократії, скорочувалися штабні та командні структури, навчальні і медичні центри.
А ось у розвиток частин постійної бойової готовності, навпаки, вкладалися додаткові кошти. Така політика не тільки дозволила замінити небоєздатного монстра пізньорадянського зразка на невелику, але дуже ефективну армію, але і повернути військовій службі її основний зміст: готуватися до знищення ворога і за першим наказом застосовувати відпрацьовані навички. Так що якщо раніше призовники, на два роки приходили маятися неробством (не вважати ж осмисленою діяльністю підмітання плацу ломами), були практично приречені на моральний занепад і деградацію, то з поверненням навчань, стрільб та реальних бойових завдань сталося прямо протилежне. Армія усвідомила себе дійсно важливим елементом суспільства, і суспільство відчуло цю зміну.
Армія усвідомила себе дійсно важливим елементом суспільства, і суспільство відчуло цю зміну..
Потужний удар по нестатутних відносин завдало і широке залучення в збройні сили контрактників і цивільних фахівців. У 2012 році їх було в російських військах 160 тисяч, а до 2018-го стало вже 380 тисяч. У використанні строковиків при цьому спостерігається зворотна тенденція: щорічний заклик скоротився з 280 тисяч у 2012-2015 роках до 245 тисяч в 2018-м. Для порівняння, в 90-е заклик відправляв в казарми до 400 тисяч осіб.
Служити в армії стало й не так довго, і не так небезпечно (до 2008 року щорічні втрати ВС від самогубств, вбивств і запущених захворювань становили від п’ятисот до тисячі солдатів і офіцерів). Так що тепер служба за призовом сприймається не як втрачені роки, а як своєрідна ініціація, підводить риску під дитинством і відкриває двері у доросле життя.
Дорого і ефективно
Зрозуміло, професійна, добре підготовлена і оснащена армія не може бути дешевою у змісті. Та модернізацію російських збройних сил – яскравий тому приклад. У 2007-му, напередодні реформ, річний оборонний бюджет становив 37 мільярдів доларів; до 2012 року ця цифра зросла до 54 млрд, а в 2016-му і зовсім досягла 69,2 мільярда. Для порівняння, Росія завершила Другу чеченську війну, витрачаючи на армію всього 6 мільярдів доларів в рік.
Часто можна зустріти затвердження, що поштовхом до оновлення збройних сил стала п’ятиденна війна 2008 року, коли російські військові хоч і розгромили навчену і екіпіровану за стандартами НАТО грузинську армію, але зіткнулися з великою кількістю труднощів через зношеність бойової техніки і неготовність воювати на сучасному технологічному рівні. Проте це помилкова думка.
Насправді реформа почалася 15 лютого 2007 року, коли Володимир Путін підписав наказ про призначення міністром оборони Анатолія Сердюкова. Призначення було вироблено всього через п’ять днів після Мюнхенської промови, в якій російський лідер відмовився приймати однополярний світ, вибудуваний у відповідності з бажаннями США.
До Сердюкову можна ставитися по-різному, проте зараз вже ясно, що його призначення полягало в зламі порочної системи, руйнації армії, створеної для ведення повномасштабної війни на тысячекилометровых фронтах, і створення на її уламках збройних сил нового типу, мобільних, завжди готових до виконання бойових завдань і оснащених найсучаснішим зброєю, засобами зв’язку та екіпіруванням.
При цьому Сердюков так і не отримав особливо великих грошей на свої перетворення, так що при ньому замість пухких та повністю недієздатних дивізій і корпусів формувалися бригади. Військові експерти справедливо відзначали, що з’єднання такого масштабу занадто нечисленні і не здатні вести серйозні бойові дії. Але сенс перетворень зводився не до створення нищівна танкових армад і повітряних флотів – мета була в тому, щоб закласти фундамент армії майбутнього. І це завдання було успішно виконано.
Вже з 2015 року почався відхід від бригадної організації. Замість бригад почали формуватися більш великі з’єднання. Але, на відміну від «паперових» дивізій пострадянського періоду, вони були вже по-справжньому придатні до використання на полі бою.
Паралельно почалася «накачування» армії, флоту і авіації новою технікою. Взагалі, про нових зразках озброєнь, які в останні роки не просто показують на виставках і ганяють по парадів, а в товарних кількостях постачають у війська, і більше того, активно застосовують по ворогові, – Царгород повідомляв.
Це і виробили фурор крилаті ракети «Калібр», і нові винищувачі Су-30 і Су-35, і відкрила нову епоху в розвитку бронетехніки платформа «Армата», і новітні комплекси радіоелектронної боротьби, ефективність яких довелося випробувати на своїй шкурі морякам з ударного американського есмінця «Дональд Кук».
До початку 2018-го оснащеність військ сучасними зразками озброєнь досягла 58,9%, в чотири рази перевищив показники 2012-го. У Повітряно-космічних військах цифра ще вище – 72%. Російська авіація в цьому плані є світовим лідером і на порядок перевершує ВПС головного ймовірного супротивника.
Три війни
Втім, мало мати передова зброя і налагоджену військову машину. Вкрай важливо також мати сміливість нею користуватися.
У 2008-му російські війська, діючи в чисельній меншості і на старезній бронетехніці, розгромили грузинську армію в Південній Осетії і перенесли бойові дії на територію країни-агресора. Росіяни показали себе професійними, нерозважливо хоробрими, хоч і скромно екіпірованими воїнами.
У березні 2014-го весь світ, дивуючись, стежив за діями «ввічливих людей» в Криму. Багато хто пам’ятає радісне здивування і наших співгромадян з цього приводу: невже це наші військові, запаковані в сучасну амуніцію не гірше американських морпіхів, можуть так виглядати і діяти?..
Ефект був закріплений у листопаді 2015-го, коли наші Повітряно-космічні війська почали операцію проти забороненого в Росії (та й більшості інших країн) терористичного руху «Ісламську державу». Здавалися до того непереможними релігійні фанатики за кілька місяців перетворилися в брудних бармалеев, тисячами гинуть під бомбовими ударами.
Сирійська кампанія остаточно закріпила за російськими військовими репутацію високотехнологічної нещадної сили, яка може безкарно знищувати противника, діючи з недосяжних висот.
До речі, саме тому такий шок у суспільстві викликала зрадницька атака турецького винищувача, який збив наш Су-24 в листопаді 2015 року.
Всупереч прогнозам багатьох недоброзичливців, Сирія не стала «російським Афганом», чорною дірою, куди витікають сотні солдатських життів і мільярди рублів. На кінець 2018 року офіційно підтверджені втрати російських військових склали 112 осіб. Половина з них припадає на катастрофу військово-транспортного літака Ан-26 і загибель літака-розвідника Іл-20, збитого сирійськими ППО в результаті ізраїльської провокації. Безпосередньо в боях Росія втратила близько 40 військових, а також 7 вертольотів, 8 літаків і один або два БТР.
Фактично російський Генштаб за десять років тричі довів, що вміє воювати не лише числом, але й умінням.
За короткий проміжок часу роль армії в російському суспільстві принципово змінилася. Ми подолали наслідки розвалу імперії, і дитячі хвороби зростання. І, знаючи російську історію, можна припустити, що в найближчому майбутньому наша армія почне змінювати і майбутнє інших народів. У кращу або гіршу сторону – це багато в чому залежить від їх поведінки. Однак свій народ російська армія не підведе. Це вже точно.
