Граміцидин С — один з перших радянських антибіотиків, який врятував тисячі життів під час Великої Вітчизняної війни.
Саме цей препарат, який випускався у вигляді пасти для зовнішнього застосування, не дозволяв пораненим загинути від інфекцій і опіків, вбиваючи небезпечні стафілококові та стрептококові бактерії. Пропонуємо вам ознайомитися з архівними документами, пов’язаними із створенням та виробництвом цього найважливішого в роки війни ліки.
Народжений в 1942-м
Незважаючи на те, що перший у світі антибіотик пеніцилін був відкритий ще в 1928 році, до початку Великої Вітчизняної війни у Радянському Союзі він був недоступний. В СРСР перші зразки цієї речовини були отримані в 1942 році. Ліки назвали крустозин, так як його діюча речовина було виділено мікробіологом Зінаїдою Ермольевой із штаму гриба виду Penicillium crustosum. Але це був не єдиний створений на початку війни антибіотик. У тому ж 1942 році мікробіологи Георгій Гаузе і Марія Бражнікова зуміли отримати вітчизняний препарат, названий граміцидин С.
Марія Бражнікова
— Препарат був створений у Москві, в Інституті малярії та медичної паразитології, — розповіла «Известиям» доцент кафедри фармацевтичної та токсикологічної хімії ім. А. П. Арзамасцева Інституту фармації Сеченовского університету Віра Кузіна. — У назві препарату відбилося його дію: перша частина найменування означає, що він вбиває граммоположительные бактерії. Друга частина — цидин — походить від латинського caedo (вбивати). Буква в назві антибіотика означала «радянський», вона була потрібна для того, щоб відрізнити версію ліки від граміцидину, відкритого раніше в США.
Дослідник Марія Бражнікова так описувала в спогадах атмосферу пошуків: «Усі лабораторії столи були заставлені скляними плоскими тарілочками, так званими чашками Петрі. На інших столах були розставлені штативи з пробірками, наповненими землею. Проби збирали всюди — на подвір’ях, городах, на звалищах, у лісах і полях Підмосков’я. Кишені співробітників були сповнені маленькими сверточками з землею. Землю приносили в лабораторію, пересипали в пробірки, і в кожну пробірку наливали трохи води, щоб вийшла «земляна каша».
Потім вчені наливали в чашки Петрі живильне середовище, що містить м’ясний бульйон і цукор. Краплю суспензії, що містить тисячі небезпечних мікробів (окремо приготованих стафілококів), поміщали на поверхню застиглого живильного середовища, а потім туди ж наносили краплю «земляний каші» з пробірки. Засіяні таким чином чашки витримували в термостаті при певній температурі.
Георгій Гаузе
Через певний час на поверхні холодцю виростали десятки різному пофарбованих точок: жовті колонії стафілококів упереміш з червоними, синіми і білими колоніями ґрунтових мікробів. Навколо деяких колоній ґрунтових мікробів можна було чітко розрізнити «зону пустелі». Вони захищали себе, випускаючи в навколишнє середовище речовину, яке пригнічувало все живе. Це і був той самий антибіотик, який в роки війни врятував десятки тисяч життів.
Випробування боєм
Ліки на основі отриманого речовини відразу ж стало застосовуватися у військовій медицині. У вчених не було ніякої можливості проводити будь-які обов’язкові сьогодні доклінічні або клінічні випробування, кожен день у військові госпіталі потрапляли тисячі поранених радянських солдатів, і допомога їм потрібна була негайно.
— У важкі роки війни нашими вченими були встановлені антибактеріальні властивості граміцидину, — розповіла «Известиям» керівник сектору пошуку природних сполук, що долають стійкість бактерій, НДІ по вишукуванню нових антибіотиків їм. Р. Ф. Гаузе Ольга Ефременкова. — Важливою відмінністю граміцидину С від інших антибіотиків виявилося те, що до нього практично не розвивається стійкість патогенних мікроорганізмів. Істотним недоліком ліки була його висока токсичність, тому він міг застосовуватися тільки зовнішньо. Його наносили на тіло поранених у вигляді пасти.
Однак навіть у такій формі препарат виявився настільки ефективний при лікуванні гнійних інфекцій, що вже в 1943 році Наркомздоров’я РРФСР видав розпорядження про його масове виробництво і постачання на фронт.
У роки війни цей місцевий антибіотик допомагав радянським бійцям і мирним громадянам боротися з гнійно-запальними інфекціями м’яких тканин і шкіри, у тому числі що виникли після поранень, виразками, пролежнями, остеомиелитами. Він добре зарекомендував себе при фурункульозі і карбункулах — часті супутники важкої військової служби і важких побутових умов цивільного населення в період війни. Також він використовувався для профілактики і лікування мікробного обсіменіння опікових ран у наших солдатів.
Лист з-за океану
Слава про ефективність радянського граміцидину швидко поширилася за межі СРСР. У 1945 році в Інститут малярії і тропічних хвороб прийшов лист з Рокфеллерівського інституту медичних досліджень (Нью-Йорк). До Георгію Гаузе звертався за допомогою Рене Дюбо, саме він в 1939 році виділив з грунтових бактерій перший граміцидин.
«Як ви можете собі уявити, я надзвичайно зацікавлений вашою роботою з Бражникова, що стосується радянського граміцидину, — сказано в листі, наявному в розпорядженні «Известий». — Ми, звичайно, дуже жадаємо порівняти вашу культуру і ваше речовина з нашим власним, і я хотів би дізнатися, не знайдете ви можливим надіслати нам культуру мікроба, ізольованого з російської грунту».
Дюбо також повідомив російським мікробіологам, що в Америці будується велика кількість заводів по виробництву граміцидину, і якщо радянський штам виявиться ефективнішим, мало б сенс для порятунку життів солдатів виробляти саме його.
Дослідження радянського граміцидину під керівництвом біохіміка Андрія Білозерського показали, що діюча речовина є білком. Однак потрібні подальші наукові дослідження структури цієї речовини. З цією метою в рамках співпраці союзників Моз СРСР у 1944 році передав зразок нового антибіотика в Листеровский медичний інститут (Лондон). Там ним опікувався відомий біохімік Річард Синг. Цікаво, що в кристалографічних дослідженнях з вивчення будови граміцидину С брала участь хімік Маргарет Тетчер, яка згодом стала прем’єр-міністром Великобританії. Вона займалася вивченням граміцидину під час написання дисертації.
— Граміцидин С мав суттєві переваги перед американським тезкою: у нього був більш простий амінокислотний склад, більш широкий спектр антибактеріальної дії і більш висока стійкість до зовнішніх впливів, — пояснив «Известиям» професор кафедри фармакології Інституту фармації Сеченовского університету Володимир Чубарєв. — Тисячі солдатів Радянської армії були врятовані і повернуті в дію завдяки грамицидину С. При лікуванні поранених під час війни виявили, що це ліки пригнічує ріст стрептококів, стафілококів, пневмококів, збудників анаеробної інфекції.
26 червня 1946 року Марії Бражникова, Георгію Гаузе та директору Інституту малярії та медичної паразитології Петру Сергієву була присуджена Сталінська премія третього ступеня.
Препарат не втратив свого значення і для сучасної медицини. Зараз граміцидин С можна придбати в будь-якій аптеці у вигляді таблеток або спреїв від болю в горлі. До їх складу включені молекули саме того діючої речовини, яке входило і пасти, що використовувалися на фронтах Великої Вітчизняної.
