В останні роки відносини Російської Федерації і Китайської Народної Республіки стають все більш тісними. Країни нарощують економічне співробітництво, все частіше об’єднуються і з політичних питань. Що це: життєва необхідність або короткострокова політична доцільність? Спробуємо розібратися.
Чим викликане зближення Росії і Китаю?
Зробивши грандіозний економічний ривок, Китай перетворився в найважливішого економічного конкурента колишніх торгових держав першого ешелону: США, Євросоюзу, Японії. Китайська економіка розвивається стрімкими темпами, але зустрічається з протидією з боку США.
Намагаючись обмежити зростаюче економічне домінування Китаю, Дональд Трамп навіть пішов на розв’язання торгової війни з Піднебесної.
У сформованій ситуації Китаю необхідний сильний і надійний партнер. Європа занадто залежна від США. Японія – традиційний супротивник. Індія – геополітичний противник в Гімалаях. Залишається Росія – країна, яка володіє колосальним потенціалом економічного розвитку, великими ресурсами, а крім того має з Китаєм велику і протяжний кордон.
Для Росії, у свою чергу, зближення з Китаєм – це прорив певної ізоляції, яка виникла в результаті введення санкцій. США, Канада, Японія, країни Євросоюзу в цілому дотримуються антиросійської позиції і хоча ті ж Франція або Німеччина роблять поступки по «Північному потоку-2», в іншому вони всі також прихильні санкційної лінії. З Індією співробітництво у Росії також не просувається далі «прикладного» — поставок військової техніки та певних товарів.
Розглядати Іран, Сирію, Венесуелу або африканські країни типу Судану і ЦАР як повноцінних економічних партнерів просто смішно – вони не можуть дати стільки, скільки дає співпраця з економічними центрами типу США, Європи або Китаю. І ось у цій ситуації якраз Китай і виявляється для Росії свого роду «паличкою-виручалочкою», що дозволяє в досить складній ситуації налагодити вигідну транснаціональну торгівлю, продавати свої ресурси і товари і навіть не користуватися при взаємних розрахунках доларами, чого дуже хочуть і в самому Пекіні.
Звичайно, для Росії і Китаю зближення не є безальтернативним. Кожна з країн може знайти інших партнерів, але саме російсько-китайський тандем представляється найбільш бажаним. Зараз існує кілька очевидних точок перетину російсько-китайських інтересів. Спробуємо поглянути на них більш докладно.
По-перше, у Східній, Центральній, Південно-Східній Азії безпеку і стабільність залежать від ефективності взаємодії Росії і Китаю. Це – боротьба з релігійним фундаменталізмом в пострадянських республіках Центральної Азії, протидія сепаратизму в Східному Туркестані, боротьба з проникненням і розширенням американського впливу в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, який і так дуже велика і загрожує і китайським, і російським інтересам – військово-політичним і економічним.
По-друге, давня мрія Росії – формування простору внедолларовых розрахунків. Про це мріє і Китай, який бажає скоротити залежність своєї економіки від Сполучених Штатів. Але без участі Росії Китаю стратегія дедоларизації не під силу, а от спільними зусиллями можна дійсно сформувати внедолларовое простір, яке б охопило згодом і інші країни.
По-третє, це формування нових інститутів цифрової економіки, що і Росія, і Китай також розраховують зробити більш вільними від американського впливу.
Як розвивається російсько-китайське співробітництво
Можна сказати про те, що саме останні кілька років стали проривними в повороті Росії на схід – до Китаю. Майже кожен день приносить нам нові відомості про різних угодах, угодах з сусідньою країною. Так, в неділю 16 червня в Харбін (КНР Хейлунцзян) презентували індекс китайсько-російського торговельно-економічного співробітництва, який отримав коротку назву «Харбінський».
Його розробляли фахівці Академії суспільних наук Китайської народної республіки, Китайської народного університету, Університету міжнародного бізнесу та економіки за замовленням Служби економічної інформації Китаю (CEIS). Мета індексу – відображення існуючої динаміки торговельного та економічного співробітництва між двома державами, тенденцій розвитку торговельних зв’язків між Китаєм і Росією.
Поява індексу є свідченням глибокої зацікавленість китайської сторони у розвитку двосторонніх економічних відносин. Крім того, оскільки індекс розроблений в прикордонному Харбіні, китайські фахівці розраховують на перетворення Харбіна в ключовий центр російсько-китайського економічного співробітництва. А співпраця йде стрімкими темпами.
По-перше, Китай стає одним з ключових покупців російських нафти і газу. Будується газопровід «Сила Сибіру», який забезпечить Китай російським газом ще в більших обсягах. І зараз китайський напрямок для нас навіть більш перспективно, ніж європейська, оскільки ринок Китаю воістину бездонні.
По-друге, Китай купує у Росії самі різні інші природні ресурси – від цінних металів і дорогоцінного каміння до деревини. Правда, масштаби вивозу російського лісу в Піднебесну є страшними, так як часто китайські компанії діють як браконьєри, незаконно вирубуючи російські ліси і вивозячи їх в Китай.
Але зараз Китай зацікавлений в придбанні тих товарів, які раніше практично не ввозив з Росії. Наприклад, у Китай може поставлятися російська молочна продукція. Такий, як у Росії, молочної продукції в Китаї просто немає. І ряжанка, кефір, йогуры цілком могли б у величезних кількостях поїхати з Росії в Китай, питання тільки в маркетингових стратегіях, тому що поки російська молочна продукція китайському споживачеві майже невідома.
Немає питань навіть з логістикою. Наприклад, у «двох кроках» від Китаю знаходиться величезний Уссурійський молокозавод, який може постачати великі обсяги продукції в сусідню провінцію Хейлунцзян. Термін придатності російського кефіру – сім днів. А в Китай з Забороною його доставлять за кілька годин. Це набагато вигідніше у фінансовому відношенні для китайців, ніж купувати дуже дорогий новозеландський кефір, який постачають літаками.
ООН робить прогнози, що світова торгівля молочною продукцією до 2027 році виросте на 10 млрд доларів, причому саме за рахунок Китаю і країн Південно-Східної Азії, а адже все азіатсько-тихоокеанське напрямок дуже близько Росії і може бути розглянуто в якості пріоритетного. У Росії є цілком відчутний шанс зайняти це місце чи не повністю.
Крім того, Китаю після початку торгової війни з США потрібні величезні запаси соєвих бобів, які раніше Китай купував у Сполучених Штатів. На жаль, в Росії культура сої ніколи не була настільки розвинена, як в США, тому поки Китай змушений закуповувати соєві боби у Бразилії.
Але є шанс, що Росія, дещо модернізувавши сільське господарство, зможе постачати до Китаю все більше і більше сої. Тим більше, що в Росії при вирощуванні сої не використовується ГМО, що підвищує якість продукції. Вже зараз експортується 800 тис. тонн сої, але мова йде про підвищення обсягів експорту до 3,7 млн тонн в самий найближчий час. Китайські компанії проявляють все більший інтерес до закупівель російської сої, що може підвищити кількість плантацій на її вирощування в аграрних регіонах нашої країни. За результатами зустрічі Володимира Путіна і Сі Цзіньпіна були скасовані і регіональні обмеження на постачання сої.
Можливі суперечності
Але зближення з Китаєм таїть у собі для Росії і численні ризики. Так, розвиток торговельних зв’язків з Піднебесної – це однозначна «китаїзація» російських економічних просторів. Китайський бізнес активно проникає на Далекий Схід, в Забайкаллі, Східний Сибір і навіть на захід. За китайськими інвестиціями йдуть частки в компаніях, китайські робітники.
Останнім часом Китай усе більш активно натякає на можливість використання Північного морського шляху в рамках концепції «Великого шовкового шляху». Але СМП – суто російська комунікація і поки Росія її контролює, але що буде потім? Китай же, тим часом, будує криголами – при тому, що не має холодних морів і криголами йому не потрібні, якщо не говорити про освоєння Північного морського шляху. Але якщо США Росія відмовляє, то Китаю, в силу сформованих «особливих відносин», відмовити вже не зможе.
Розвиток транспортних коридорів через територію Євразії, у тому числі Казахстану, Росії і Білорусії – не російські, а китайські проекти, і Росія в них залишається на других ролях, оскільки Китай є і ідейним натхненником і головним вигодоодержувачем. Та Китаю зовсім не потрібно домінування Російської Федерації в трансєвразійської торгівлі. Напевно, у Москві це чудово розуміють, але яка альтернатива?
Китай має власні виразні інтереси в таких регіонах як Центральна Азія. І тут вони докорінно не збігаються з російськими. Ідеальний варіант для Китаю – перетворення Казахстану, Киргизстану, в меншій мірі Узбекистану і Таджикистану в своїх молодших партнерів – сателітів. Не випадково Китай настільки активно вкладає кошти в Середню Азію. Навряд чи Китай налаштований на те, щоб в майбутньому зберігалося російське домінування в Середній Азії, хоча б і політичне. Євразійський союз, якщо він буде життєздатним, в кінцевому підсумку може виявитися не під російською, а під китайською егідою.
Така ж ситуація і в Монголії, яка колись вважалася сферою впливу Росії. Тепер Монголія все більш активно співпрацює з Китаєм, у якого до речі, є власна Монголія – провінція Внутрішня Монголія, населена монгольськими народами і в економічному відношенні живе краще свого суверенного сусіда.
Нарешті, Китай активно працює в російському Забайкаллі, на Далекому Сході, що вступає врозріз з російськими національними інтересами. Відомо, що китайці заселяють ряд регіонів Південного Далекого Сходу, Забайкалля, нарощують свою присутність, створюються змішані сім’ї. Відбувається певна демографічна експансія, зупинити яку в силу специфіки населеності регіону влади Росії просто не в змозі. Так і не підуть вони зараз на конфлікт з КНР, обмежуючи, наприклад, присутність китайських громадян на території прикордонних російських областей.
У Китаю і Росії багато конкурентних точок перетинань і в інших регіонах – від Південної Азії до Східної Африки, де Піднебесна теж не захоче поступатися Москві і дозволить Росії бути лише на другорядних ролях, здійснюючи деяку допомогу китайським проектів. Ідеологічне обґрунтування знайдеться – протистояння Америці і американського впливу, а ось вигодонабувачем у фінансово-економічному відношенні буде, зрозуміло, Піднебесна.
Таким чином, посилення Китаю далеко не у всіх випадках несе однозначно позитивні наслідки для Росії. І до однієї економіці звести все неможливо, тим більше, що в моделі китайсько-російського економічного співробітництва Росія залишається на підлеглих позиціях. Для Китаю це така гігантська і багата ресурсами Киргизія з величезною територією, яку можна освоювати, через які здійснювати транзит своїх товарів, де можна закуповувати нафту, газ і що завгодно в промислових масштабах.
