Серед усіх способів швидкого збагачення один з найбільш незвичайних придумали інвестори Англії в кінці XVIII століття, коли почався бум будівництва каналів.
З середини XVIII століття економіка Англії знаходилася на підйомі. Щорічно будувалися десятки нових фабрик і заводів. Відповідно, різко зріс попит на послуги з вивезення сировини і готової продукції. При цьому всередині країни ключовими транспортними артеріями по доставці важких вантажів залишалися річки. Але були дві серйозні проблеми: по-перше, річки далеко не завжди поєднували місця видобутку руди з промисловими центрами і портовими містами, а по-друге, за перевезення вантажів по річках було потрібно платити спеціальний податок.
Сміливе рішення придумав Френсіс Егертон, герцог Бриджуотерский. Йому належали вугільні шахти в містечку Ворслі. На цю сировину був зростаючий попит в розташованому неподалік Манчестері. І в 1759 році заповзятливий аристократ розпочав будівництво каналу майже паралельно руслу річки Еруелл. Через два роки роботи були закінчені, і почався активний рух важко навантажених транспортних барж з нової водної магістралі.
Комерційний успіх підприємства перевершив всі очікування. Собівартість перевезень настільки знизилася, що герцог отримав можливість продавати вугілля з шахт вдвічі нижче попередньої ціни. Конкуренти були змушені піти з ринку, а стан Френсіса Эгертона стало стрімко збільшуватися.
Цей приклад виявився неймовірно заразливим. Адже в Англії були й інші багаті вугіллям шахти. А також були й інші динамічні центри виробництва, крім Манчестера. Виникли десятки акціонерних товариств, створених для прокладання нових каналів. Інвестори охоче вкладали в цінні папери цих організацій. Склалася ситуація увійшла в історію під назвою «каналомании».
Ажіотаж був такий, що акції низки компаній при старті продажів на біржі в короткий термін виростали у вартості вчетверо. І це ще до отримання дозволу на будівництво каналу від парламенту. На початку 1790-х років акції будівельних корпорацій, зайнятих у прокладання водних шляхів, досягли історичного максимуму.
На жаль, багатьох інвесторів чекало розчарування. Магістралі завжди добре виглядали на карті. Але будівництво каналів в тих місцях, де існував значний перепад висот або зустрічалися тверді породи, та ще й праця без продуманої інженерної підготовки, різко підвищували вартість робіт. А значить, це відбивалося в кінцевому рахунку і на вартості перевезень. Адже вкладення потрібно окупити.
Каналомания зійшла нанівець до початку другої чверті XIX століття. В Англії почався бум залізничного будівництва. Рейки і паровози виявилися більш швидким засобом доставки вантажів. А головне — більш надійним. Адже залізні магістралі не покривалися льодом під час холодів і не пересихали в посушливі роки.
У настільній грі
Епоха бурхливого будівництва судноплавних каналів справила великий вплив на історію Англії. Тому не дивно, що в XXI столітті з’явилася навіть настільна гра «Каналомания».
Незвичайні рішення
При будівництві каналу Бріджуотер було реалізовано зухвале рішення в районі перетину з Манчестерським каналом. Інженери не стали робити традиційні при перепаді висот шлюзи, а побудували спеціальний акведук! І вийшло, що кораблі, наступні по одній водної артерії, перетинали іншу на різній висоті.
Аристократи-підприємці
Англійська знати своїми традиціями дуже відрізнялася від дворян інших країн. Британські аристократи не цуралися занять підприємництвом, у той час як на континенті їх «колеги» вважали комерцію негідним ремеслом. Представники вищого стану у Франції не приховували свого презирства до дворянам по той бік протоки Ла-Манш. Адже в Парижі були впевнені, що гідним додатком сил для знатного людини може бути лише служба в армії або в крайньому випадку творчість. Дворянин-поет або дворянин-філософ — це незрівнянно престижніше, ніж дворянин-торговець.
Герцог-бізнесмен
Френсіс Егертон, 3-й герцог Бриджуотерский, прославився не як полководець чи поет, а як засновник внутрішнього англійського судноплавства і самий багатий дворянин королівства.
Матеріал підготовлений спільно з
