Ось така історія. Вірити чи ні – вирішувати вам,…
Далі – від імені автора історії.
***
Ця моторошна історія трапилася зі мною десь на початку двотисячних. Тоді я тільки-тільки почав захоплюватися походами, і ми з друзями освоювали неподалік лежали околиці і селища.
І як – то раз, я і двоє моїх товаришів вирішили зробити марш-кидок вгору по березі річки. Зібравши з вечора в рюкзак все необхідне, я заснув у солодкому передчутті цікавого походу.
На ранок я зустрівся з товаришами, і ми вирушили в дорогу. Цілий день ми йшли по лісистій місцевості,веселилися і дуріли, настрій був вогонь.
Ближче до вечора став накрапати дрібний, такий противний дощик, який загрожував перерости у справжню зливу.
Прискорившись, і поступово промокаючи, ми шукали місце під намет. Раптово серед дерев здалися якісь напівзруйновані будівлі, будинки, сараї. Ось це так,- зраділи ми, і не доведеться спати в сирій наметі.
Зайшли в якийсь похилений будиночок, благо там ще була дах. Зайшовши всередину, ми побачили залишки меблів – ліжко, зламаний стіл. На стінах висіли напівзотлілі килими і багато пучків сухої трави.
Спочатку хотіли розстелити свої похідні килимки на ліжку, але раптом помітили, що стеля в цьому місці неначе прорубаний, і в шифері теж було велике отвір, через яке бігла вода.
Тоді, влаштувавшись в протилежному кутку кімнати, ми стали готувати їжу з консервів і китайської локшини, розігріваючи все це на сухому пальному. Негода за стінами хатинки посилювалася. Дощ вже лив як з відра, і все це присмачувати кінця світу з блискавок.
Повечерявши, ми вирішили вкладатися спати, а на ранок рухати назад. Але якийсь неспокій заважало заснути. Так ми лежали й тихо про щось розмовляли. Як раптом почули протяжний собаче завивання.
Стало так страшно і незатишно. Звідки тут собаки, село вже давно покинута, а що якщо це вовки…. Від цих думок стало ще сумніше. Ми притихли, вслухаючись у пориви вітру. Як раптом ліжко, що стояло біля протилежної стіни початку поскрипывать, як ніби там лежав чоловік.
Ми чітко почули стогін. Волосся стало дибки навіть там, де їх не було. При черговому всполохе блискавки ми побачили силует жінки, яка лежала на ліжку.
Нестямно заорав, ми кинулися до дверей. Вискочивши на вулицю, ми мчали в темряві під дощем один за одним. Бігли довго по ледве помітною в темряві стежці.
Знесилівши, ми впали на траву і, віддихавшись, продовжили йти. Йшли мовчки. До ранку добрели до свого села.
Всі наші речі, рюкзаки залишилися в тому будинку. Ні за які гроші світу ми туди вже не повернулися. Потім, згадуючи цей випадок ми сміялися, підбадьорюючи себе, що нам все здалося.
Поки я одного разу не розповів цю історію своєї бабусі. І вона повідала мені, що ми зайшли в відьомський будинок, а діра, вирубані над ліжком робилася для того, щоб полегшити догляд душі відьми з тіла. Для цього мужики прорубували в стелі і даху діру. І вона сказала мені, що нам сильно пощастило, що ми вибралися з відьминої хати цілими і неушкодженими.
З тих пір, я постійно намагаюся не згадувати, і забути цю історію як страшний сон. Але завжди, коли в поході я бачу покинуті будинки, намагаюся швидше піти якомога далі від цього місця.
Ось така історія сталася зі мною. Вірити чи ні – вирішувати вам, а зі мною ці страхи залишаться на все життя.
zen.yandex.ru
