Частина 3. Фальсифікація історії Другої світової війни – інформаційно-психологічна спецоперація Третьої світової
Прочитати 1 частина: http://mccvu.ru/news/6373/
Прочитати 2 частина: http://www.mccvu.ru/news/6374/
Неможливо не розуміти, що нинішнє протистояння між світовими державами загрожує перерости в повномасштабну Третю світову війну. Що стане детонатором і де спалахне – на Корейському півострові, в Ірані, на Близькому сході, чи на Україні – можна тільки припускати.
Але очевидно, що причиною наростаючого протистояння є бажання США та їхніх сателітів у Європі зберегти однополярний світ. Зберегти світоустрій, у якому колективний Захід за рахунок військової переваги нав’язує всім іншим країнам свою волю, погрожуючи незгодним принести «демократію» на крилах «томагавків».
За допомогою чітко налагоджених механізмів фінансових структур, на кшталт МВФ та ін., Захід зумів чудово освоїти новий спосіб грабунку інших країн. Фактично, як в ХVIII і ХІХ століттях, західні країни живуть за рахунок ресурсів колоній, тільки керує більшістю країн не колоніальна адміністрація з «білих сахибов», а поставлені т. н. «демократичні уряди».
Всіх, хто надумає послухатися, негайно оголошують «останніми тиранами», «ворогами демократії і загальнолюдських цінностей». За цим слідують або «кольорові революції», або ж «гуманітарні інтервенції».
Зазвичай після «кольорових революцій» в цих країнах настає хаос. Як, наприклад, у Лівії після вбивства Каддафі. При цьому Саудівська Аравія, де публічно рубають голови, цілком відповідає західним поняттям про демократію і права людини. У Вашингтоні вважають це «національними особливостями», місцевим колоритом дружніх монархій Затоки.
Але раптово дуже зручний однополярний світ став руйнуватися на очах здивованих західних політиків. І головним порушником спокою став президент Росії Володимир Путін. Знаменита промова Путіна в Мюнхені сповістила про те, що Росія не згодна з твердженням футуролога Фукуями про кінець історії.
Нагадаємо, американський філософ Френсіс Фукуяма заявив, що після перемоги США в «холодній війні», настав тріумф західних ліберальних цінностей в усьому світі. Фукуяма оголосив, що настала повна і остаточна перемога лібералізму у всьому світі». Що, згідно з його теорією, і означає кінець історії.
Росію, як порушника спокою, вирішили негайно поставити на місце. Була «війна 08.0.8.0.8». Але після примусу до миру Грузії, руками якої намагалися піднести урок збуреного Росії, після повернення Криму і операції російських ВКЗ у Сирії, де вперше не дозволили руками ісламських терористів перетворити процвітаючу країну територію хаосу, колективний Захід схвилювався не на жарт.
Ще б, адже під загрозою опинився прекрасно збудований порядок, в якому США і Європа будують своє економічне благополуччя за рахунок ресурсів інших країн.
У цей час Китай стрімко виривається вперед в економічному розвитку. А часи вже не ті, коли Британія «опіумними війнами» могла змусити уряд Китаю труїти наркотиками свій народ заради того, щоб англійці наживалися на виробництві опію. Вимальовується страшна загроза економічному благополуччю колективного Заходу. Але поступатись своїм комфортом і рівнем життя там не звикли.
Тому Росія і Китай в новій доктрині США оголошені ревізіоністськими країнами, які посміли кинути виклик Америці. І боротися з ними будуть всіма способами. Китаю для початку оголошено торгова війна. Росію душать санкціями і розпалили конфлікт на Україні.
Розуміючи, що після відродження Збройних сил Росії, розв’язувати повномасштабну війну неможливо, обрана стратегія ослаблення нашої країни втягуванням в різні локальні конфлікти.
Але головний наголос робиться на тактику «троянського коня». Росії мають намір знищити зсередини, як це вдалося зробити з Радянським Союзом. А вже потім добити рішучим ударом.
Розв’язування бойових дій завжди передує проведення інформаційно-психологічних операцій з метою підірвати бойовий дух супротивника, придушити його волю до опору.
Тому, жорстоку інформаційну війну проти нашої країни, яку веде Захід, використовуючи свій контроль над більшістю світових ЗМІ, можна з повним правом вважати повноцінними бойовими інформаційно-психологічними операціями Третьої світової.
Мета цих спецоперацій – вселити населенню західних країн, що агресивна Росія становить загрозу їхнього мирного і благополучного життя. Поставлено завдання повністю расчеловечить російських людей, створивши образ жорстоких ворогів, яких необхідно вбивати заради миру та спокою на землі.
Всередині Росії метою інформаційно-психологічних операцій ставиться завдання придушити моральний дух, зруйнувати єдність народу, вселити комплекс неповноцінності щодо країн «цивілізованого світу», створити передумови до громадянського протистояння всередині нашого суспільства.
І особливе місце в інформаційній війні займає спотворення ролі Радянського Союзу у Другій світовій війні. Тому фальсифікація історії Другої світової війни є підготовкою до розв’язування повномасштабної Третьої світової.
ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ІСТОРІЇ ЯК ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА
Про те, заради чого на Заході переписують історію Другої світової війни вважав за необхідне заявити міністр закордонних справ Росії Сергій Вікторович Лавров. Спроби переписати історію Лавров назвав нахабними. Такі слова рідко використовують дипломати, але більш точно визначити дії фальсифікаторів історії важко.
Сергій Лавров заявив, що фальсифікація історії Другої світової війни є блюзнірством, і пояснив, що відбувається це не випадково. Переписують історію продумано і переслідуючи цілком певні цілі. За словами Лаврова, «політизація історії перетворилася на державну справу в цілому ряді країн» і «такі заходи несуть антиросійську спрямованість і є одним з провідних чинників політики стримування Москви».
Методи, які використовують фальсифікатори, переписуючи історію, очевидні: «Наші недоброзичливці прагнуть применшити роль Радянського Союзу у Другій світовій війні. Представляють СРСР якщо не як головного винуватця війни, то як агресора – поряд з фашистською Німеччиною, мусують тези про «рівної відповідальності». На одну дошку цинічно ставляться нацистська окупація, яка забрала десятки мільйонів життів, злочини колабораціоністів і визвольна місія Червоної Армії».
Цілі цієї багаторічної інформаційної кампанії, яка ведеться на Заході, давно не приховують. Депутати з ряду країн у ПАРЄ не раз озвучували твердження про те, що Сталін такий же кривавий монстр, як і Гітлер, і Радянський Союз має нести таку ж відповідальність за розв’язання Другої світової війни, як і нацистська Німеччина.
А отже, під сумнів можна поставити місце Росії в Радбезі ООН, Росія зобов’язана не тільки виплатити багатомільярдні компенсації страждали під російською окупацією республіках Прибалтики, Грузії, Польщі, але і потерпілим від війни країнам Центральної Європи (Київська хунта вже оголосила, що і Україна, виявляється, є жертвою російської окупації).
І сьогодні в ПАРЄ вже затвердили 23 серпня день пам’яті жертв сталінських і гітлерівських режимів. Польща, розміщуючи на своїй території військову базу США, нахабно вимагає репарацій одночасно від Німеччини, як спадкоємиці Третього рейху і Росії, як спадкоємиці Радянського Союзу.
Сергій Лавров з обуренням говорить про те, що в деяких країнах руйнують пам’ятники воїнам-визволителям і оскверняють поховання полеглих бійців. Але якщо у Польщі на державному рівні оголосили не тільки Третій рейх, а й Радянський Союз винуватцями Другої світової війни, прирівняли радянських воїнів до гітлерівським солдатам, то в цьому немає нічого дивного.
Хоча, все ж, неможливо не дивуватися підлості і невдячності сучасних польських політиків. Звільняючи Польщу (нагадаємо, на той момент вона була німецьким генерал-губернаторством, провінцією Третього рейху), полягли в польську землю 600 тис. радянських солдатів. І пам’ятники цим загиблим воїнам сьогодні руйнують!
Після того, як СРСР прирівняли до Третього рейху, не доводиться дивуватися тому, що в Європі не помічають зведені на Україні пам’ятники посібникам нацистів Бандері і Шухевичу, в Києві проходять факельні ходи необандерівців – послідовників карателів і поліцаїв, катів Бабиного яру і Хатині, нелюдів, які влаштували Львівський погром і Волинську різанину. Вперто не помічають в Європі та паради ветеранів і прихильників «ваффен СС» у Ризі та Талліні. Не помічають вбивають мирних жителів на Донбасі нацистів з батальйону «Азов» з «вовчої ручною» на рукаві і прапором Третього рейху зі свастикою.
Про постановах Нюрнберзького трибуналу можна забути. Головне для сучасних західних політиків, що всі ці військові злочинці боролися проти Радянського Союзу. А отже, їх послідовники всією душею ненавидять Росію і можна всі ці банди неонацистів використати як гарматне м’ясо у війні з нашою країною.
ФАЛЬСИФІКАТОРИ ІСТОРІЇ, АБО «ПРАВДА» ВІД «ПРАВДЮКОВ»
Але перш ніж дивуватися і обурюватися фальсифікацією історії Другої світової війни на Заході, хотілося б згадати про те, що точно такими ж прийомами в останні десятиліття переписували історію в нашій країні.
Згадаймо, як наприкінці 80-х завзято трудився журнал «Огонек» на чолі з перебралися після перебудови в США Коротичем. Як мільйонними тиражами видавали перебіжчика Резуна. Зрадник, який працював на британські спецслужби, у своїх опусах повторював затвердження Геббельса про те, що Третій рейх 22 червня 1941 р. лише змушений був захищатися, попередивши підступний і віроломний напад СРСР.
Хіба не задля поступового перегляду підсумків Другої світової війни полиці наших книгарень у той час заповнили мільйонні тиражі спогадів гітлерівських генералів, асів Люфтваффе і пр. доблесних лицарів Третього рейху. У своїх спогадах биті німецькі генерали розповідали, як героїчно боролися з незліченними ордами більшовиків, здобували одну за однією блискучі перемоги, але Сталін все ж таки завалив їх трупами російських солдатів.
В унісон з битими гітлерівськими воєначальниками і російські ліберали досі твердять, що Сталін і його бездарні маршали поклали по 10 або навіть 20 убитими радянських солдатів, щоб вбити одного німецького. За цією логікою, якщо втрати Третього рейху та його союзників складають понад 8 млн., то Радянський союз тільки убитими солдатами втратив від 80 до 200 млн. Схоже, у цих людей явні проблеми не тільки з математикою та історією.
Давно доведено, що втрати Німеччини разом з її союзниками і втрати Червоної Армії практично рівні. Зауважимо окремим рядком, що серед колосальних втрат Радянського Союзу (27 млн.) більшу частину становлять мирні громадяни, знищені «цивілізованими європейцями».
Хоча нинішні шанувальники зрадника генерала Власова у нас в країні, вважають що «цивілізовані європейці» у 1941 р. прийшли, щоб звільнити росіян від «сталінської тиранії» і ощасливити баварським пивом.
Давайте згадаємо, як нам втовкмачували, що подвиги наших батьків і дідів були придумані «сталінською пропагандою». Як безперервно працювала всі 90-ті роки пропагандистська машина ліберального агітпропу, наполегливо доводячи, що СРСР був «імперією зла», одним суцільним ГУЛАГом, а наші батьки і діди «жалюгідними безсловесними рабами тоталітарного режиму». І цих «совків», як вони іменують наших батьків і матерів, зловісні комісари гнали ворога з однією гвинтівкою на трьох.
А хіба не заради перегляду підсумків війни всі останні десятиліття у нас в країні знімали фільми, в кожному з яких неодмінним персонажем був страшний упир працівник НКВС, жорстокі генерали, а війну вели штрафники, підганяли кулеметами заградотрядов.
Знаменно, що коли Герой Радянського Союзу письменник Володимир Карпов, сам воював у штрафбаті, інші офіцери та ветерани війни, пройшли штрафні роти і батальйони, намагалися пояснити авторам сценарію серіалу «Штрафбат», що все, що вони навидумують, ніякого відношення до дійсності не має і треба розповідати правду, від них відмахнулися: «Головне – художній образ, художник має право».
Скандал розгорівся навколо фільму «Сволота», який, як стверджували творці, «був знятий на основі документальних свідчень». Коли цим «творцям» на основі документів історики і співробітники ФСБ довели, що в СРСР ніколи не готували дітей-диверсантів, але такі школи існували в абвері, вони лише знизали плечима: «Яка різниця, художник має право». Має право змінювати місцями абвер і радянську розвідку? Радянський Союз і нацистський Третій рейх?
Згадаймо багатогодинний серіал нікого Правдюка, в якому цей боєць інформаційного фронту з серії в серію переконував глядача, що жорстокі радянські маршали вміли лише завалювати ворога трупами своїх солдатів, на відміну від доблесних і розумних німецьких воєначальників. І захоплено, з придихом розповідав про благородних і гуманних полководців США і Великобританії, які берегли кожного рядового Райна. Думаю, що доктор Геббельс міг би з повним правом нагородити цього «правдюка» за старанність Лицарським залізним хрестом.
З кінця 80-х численні «правдюки» намагалися нам розповісти т. н. «всю правду» про Великої Вітчизняної війні. Переконували дітей і онуків солдатів-переможців, що у Другій світовій війні між собою за панування над світом билися два тоталітарних режими. Що Сталін і Гітлер, два кривавих диктатора втягнули в страшну бойню європейські миролюбні народи. І вільні і демократичні країни США та Англія в ті роки виявилися змушені воювати на боці Сталіна, вибираючи менше з двох зол.
Але опинившись випадково серед перемогли Гітлера демократичних країн, підступний диктатор «дядечко Джо» негайно окупував всю східну Європу, побудував «залізна завіса» і оголосив війну всьому цивілізованому і вільного світу. У розв’язаній росіянами «холодної війни» США здолали тоталітарний СРСР, який прагнув всю Європу перетворити на величезний ГУЛАГ, і принесли свободу і демократію стражденним під російським чоботом народам східної Європи, народів Прибалтики, Грузії, України.
Таку «правду» роками з телеекранів і сторінок друкованих ЗМІ методично вселяли народам на всьому просторі колишнього Радянського Союзу. Що ж тепер дивуватися тому, що в Харкові знесли пам’ятник маршалу Георгію Костянтиновичу Жукову. Адже цього покоління старанно доводили, що Жуков – «кривавий м’ясник», не жалевший життя простих солдатів, вірний слуга похмурого тирана Сталіна.
Якщо за словами російських лібералів «Смерш» гірше гестапо, то нічого дивуватися, що Бандера герой. Отже «лісові брати» у Прибалтиці і бандерівці на Україні – «борці за свободу», т. к. боролися проти тоталітарного окупаційного режиму.
Тому, коли ми сьогодні обурюємося «музеями окупації» у Прибалтиці та Грузії, знесенням пам’ятників радянським воїнам у Польщі, давайте згадаємо, як у свідомості нашого суспільства методично руйнували вдячну пам’ять – головний пам’ятник подвигу наших батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні. Адже кам’яні пам’ятники споруджують, щоб увічнити пам’ять про героїв.
КОЛЯ З УРЕНГОЯ – СПЕЦОПЕРАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ В БУНДЕСТАЗІ
Обурило країну виступ школярів з Уренгоя в бундестазі також одна з спецоперацій інформаційної війни. Бундестаг спокійно і незворушно слухав розповіді російських школярів про важку долю солдатів вермахту – «невинних жертв» війни, які загинули від «важких умов» в радянському полоні. Поступово думка про те, що солдати вермахту і солдати Червоної армії – невинні жертви двох диктаторських режимів утвердитися у свідомості німців, а потім і всіх європейців.
Але це буде лише перший крок. Незабаром з’ясується, що хоча окремі військові злочинці і у формі німецької армії творили злочини на території Росії, але такі ж військові злочинці у радянських гімнастерках творили не менші злочини на території Німеччини, Польщі, Угорщини, Румунії. А табори смерті Маутхаузен і Освенцим цілком порівнянні з таборами, в яких містили німецьких військовополонених.
І взагалі, якщо б не сталінський режим, не підступні задуми Сталіна напасти на Німеччину, то Гітлер ніколи б не пішов на Схід. Тому в цій війні двох тоталітарних монстрів немає правих і винуватих. Крім, зрозуміло, великих демократій США і Великобританії, які врятували людство.
У подібній версії історії Другої світової війни билися на боці рейху угорці, румуни, італійці й іспанці, також добровольці легіонів СС «Шарлемань» і «Фландрія» з Франції, Бельгії і Голландії, сеявшие на нашій землі смерть руйнування, також стають «невинними жертвами кривавої війни, розв’язаної Гітлером і Сталіним.
В цьому випадку всі країни Європи, своєю працею дисципліновано крепившие міць Третього рейху, і навіть країни, що воювали на боці Німеччини – «білі і пухнасті», на відміну від Радянського Союзу.
І робиться висновок, що США і Великобританія свою благородну місію виконали не до кінця. Німеччина-то покаялась і повернулась в дружну сім’ю цивілізованих народів, а Росія, вперто не бажаючи визнавати провину Радянського Союзу, виношує реваншистські плани і знову загрожує агресією мирній Європі.
КАНДИДАТИ В НОВІ ГАУЛЯЙТЕРИ
Але є і невиправною Росії «світлі голови», люди, які мислять по-європейськи». Російські правозахисники закликають до покаяння за злочини радянського тоталітарного режиму перед усіма народами, вимагають суду історії над СРСР і радянським режимом, остаточної і повної десталінізації, рішучого розриву з пережитками «совка» і рецидивами «імперської свідомості».
Зрозуміло, ці «світочі демократії» піддаються переслідуванням «путінського режиму». І тому змушені, збираючись у Вільнюсі, мріяти про розпад Росії на безліч невеликих ворогуючих держав. Тільки в цьому випадку «ця країна» перестане становити небезпеку для цивілізованого світу.
А ще краще, якщо окупаційний режим, як колись в післявоєнній Німеччині проведе жорсткими заходами «денацифікацію» Росії, займеться перевихованням «архаїчного народу», назавжди позбавить росіян від «імперських комплексів». Ця публіка, природно, бачить у ролі «гауляйтерів», представників освіченої Європи серед «темного народу».
І гаразд би ця публіка проживала тільки в своїх улюблених цивілізованих країнах. Але, на жаль, однодумців цих «світочів демократії» чимало залишається в Росії. І явно непропорційно вплив цієї публіки в інформаційному просторі. «Ехо Москви», «Дощ», блогосфера активно беруть участь в спецопераціях інформаційної війни.
Ліберали на виборах ледь набирають 3%, але серед мелькає на екранах творчої еліти і в ЗМІ їх чомусь більшість. Зрозуміло, що подібна ситуація склалася з початку «святих 90-х», як називає цей страшний час Наїна Єльцина.
Але коли операції інформаційно-психологічної війни проти Росії ведуться з наростаючою силою, це стає серйозною загрозою національної безпеки. Згадаємо, яку роль зіграла кампанія по фальсифікації історії Великої Вітчизняної війни у розпаді Радянського Союзу.
За твердження, що подвигу Гастелло і 28 панфіловців не було, а Зоя Космодем’янська була душевнохворий, за блюзнірські жарти про те, що «Олександр Матросов послизнувся» та «якщо б ми програли війну, то пили б баварське» країна сповна розплатилася в лихі 90-е війною в Придністров’ї і Таджикистані, двома війнами на Кавказі. Господь карає за гріх Хама стосовно батьків і дідів, переможців у Великій Вітчизняній.
Плоди діяльності ліберального агітпропу ми бачимо сьогодні на Україні. Корінь усіх бід, що обрушилися на Україну, у блюзнірській нарузі пам’яті батьків і дідів. Слова «Священна війна», «Священна пам’ять», які ми вимовляємо, укладають у собі духовний зміст Великої Вітчизняної війни, і за гріх блюзнірства над пам’яттю мільйонів загиблих сувора розплата неминуча.
ЗЕМЛЯ ПОВИННА ГОРІТИ ПІД НОГАМИ ПРАВДЮКОВ
Марш «Безсмертного полку» показав, що правдюкам не вдалося відібрати в нашого народу пам’ять про Велику Перемогу. Але щоб успішно протистояти переписування історії на Заході, необхідно насамперед уважно розібратися з тим, що відбувається в інформаційному просторі всередині країни.
Міністр закордонних справ Сергій Лавров абсолютно справедливо зауважує: «У західну систему освіти впроваджуються помилкові трактування історії. У хід йдуть містифікації, псевдоісторичні теорії, розраховані на приниження подвигу наших предків. Молодь переконують у тому, що головна заслуга в перемозі над фашизмом і звільнення Європи не належить радянським військам, а Захід завдяки висадці в Нормандії – менш ніж за рік до розгрому фашизму».
Але виникає ряд питань. А скільки годин на уроках історії відведено подіям Великої Вітчизняної війни в російських школах? Знають школярі про найбільших стратегічних операцій Великої Вітчизняної війни, десяти сталінських ударів, як їх називали? Знайомі їм імена уславлених радянських полководців, що школярі знають про подвиги наших солдатів, сломивших ворога в найстрашнішої в історії війні?
А що розповідають в цей час про тисячолітньої історії Росії школярам Єльцин-центрі?
На відеоролику, який демонструють відвідувачам, починаючи розповідь про історію Росії, все минуле країни представлено страшним, безпросвітним тоталітарним жахом. Школярі повинні бути впевнені, що до появи Бориса Єльцина, вся наша історія була похмурою низкою століть без жодної світлої плями і світлого державного діяча.
Цей заклад має повне право називатися «Єльцин-центр імені доктора Геббельса і маркіза де Кюстіна».
Очевидно, що на Єльцин-центр кинуті величезні кошти. Але чому досі в країні немає єдиного шкільного підручника історії? Глава держави давно доручив вченому спільноті вирішити цю задачу. Хто ж перешкоджає появі такого підручника? Може бути, це ті самі сили, що хотіли б викладати історію Росії з маркізу де Кюстину і доктора Геббельса?
Як могло статися, що в нашій країні була знята блюзнірська комедія (!) про блокаду Ленінграда? Цікаво, що б було в Європі з режисером і акторами, які знялися в комедії про жертви Голокосту?
Це все наслідки горезвісної толерантності?
Але толерантність в окремо взятій голові називається шизофренією. Подібна толерантність загрожує розвитку в суспільстві симптомів соціальної шизофренії. А у хворому суспільстві не тільки «кольорову революцію» можна влаштувати, але і розпалити громадянську війну.
Сергій Лавров говорить у своїй статті про прояви цієї небезпечної хвороби: «Однак, на жаль, далеко не для всіх в світі пам’ять про Перемогу є священною. Сумно, що і в Росії є ті, хто підхопив міфи, поширювані бажають поховати цю пам’ять, і хто вважає, що настав час відмовитися від урочистого святкування Дня Перемоги. Чим солідніше стають цифри річниць, тим частіше доводиться стикатися з історичним безпам’ятством.
Як це не гірко усвідомлювати, ми бачимо спроби дискредитації героїв, штучного зародження сумнівів у правильності того шляху, яким йшли наші предки. Як за кордоном, так і у нас доводиться чути, що в Росії йде мілітаризація суспільної свідомості, а паради і ходи в День Перемоги – це ніщо інше, як насадження войовничих, мілітаристських настроїв на державному рівні. Тим самим Росія нібито відкидає гуманізм і цінності «цивілізованого» світу».
Але якщо діагноз поставлений, може бути, більш серйозно поставитися до тих, хто поширює в суспільстві інфекцію, обравши своїм життєвим кредо слова «як солодко Вітчизну ненавидіти і солодко бажати її знищення»? Може бути, пора вже у цих правдюков відняти можливість отруювати суспільство брехнею і отрутою ненависті до своєї країни?
В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОТИСТОЯННІ ДАВНО ПОРА ПЕРЕХОДИТИ В НАСТУП
Щоб успішно протистояти переписування історії Другої світової війни, перш за все необхідно визначити найважливіші події, на перекручення або брехливу трактування яких спрямовані головні зусилля фальсифікаторів. І давати чіткі і недвозначні відповіді. Для цього необхідно провести кілька потужних інформаційних кампаній, залучаючи кращих професійних істориків, письменників і режисерів.
Першим негайним дією в інформаційному протиборстві повинна стати нейтралізація агентів впливу.
У російських ЗМІ, в різних теле-шоу з цією публікою ведуть ввічливу полеміку, яка нібито повинна спростувати їх аргументи. Якщо все ж давати слово цим персонажам, то необхідно в кожній передачі підкреслювати, що ми маємо справу з відвертими агентами іноземних спецслужб, ворожих нашій країні.
Пояснювати, хто створив і фінансує всі ці т. зв. правозахисні центри, ліберальні партії, експертні співтовариства. Розповідати, як у 80-ті роки ХХ століття працювали на геополітичних противників СРСР багато нинішні респектабельні експерти-американисты і журналісти-міжнародники, що мелькають на телеекранах або сторінках ЗМІ.
Подібні експерти, ліберальні політологи, представники медіа-спільнот і сьогодні відверто працюють проти Росії, відстоюючи інтереси США. Вся вичерпна інформація про ці організації і конкретних особистостей є у спецслужб.
Необхідно раз і назавжди на офіційному рівні спростувати відверту брехню, яка була нав’язана нашому суспільству в роки перебудови з цілком певною метою.
Наприклад, з горбачовських часів нас змушують каятися за «договір Молотова-Рібентропа». Кожен школяр повинен знати про те, що СРСР був останньою країною, яка уклала договір з Німеччиною про ненапад. Повинна бути в підручниках дана оцінка Мюнхенської змови як події, яке підштовхнуло світ до Другої світової війни.
Пора, нарешті, дати об’єктивну оцінку пакту про ненапад з Німеччиною, як успіх радянської дипломатії, не дозволив втягнути СРСР у війну з Німеччиною ще в 1939-м.
Необхідно докладно розповідати про те, як США і Великобританія свідомо привели до влади Гітлера і виростили нацистський режим для того, щоб направити німецьку військову машину на Радянський Союз. У ряді фільмів і передач на центральних телеканалах та інших ЗМІ повинна бути чітко визначена роль світової закуліси у розв’язанні двох світових воєн. Розкрито роль правлячих еліт США та Великобританії у цієї найбільшої трагедії ХХ століття.
Польща взяла на себе роль головного обвинувача СРСР у розв’язуванні Другої світової війни. Окрема інформаційна кампанія повинна бути присвячена історії російсько-польських відносин та взаємин Польщі перед початком Другої світової війни з СРСР та нацистською Німеччиною.
Має бути детально висвітлено поведінка «нещасної» Польщі під час Мюнхенської змови, про польською участь у поділі Чехословаччини в 1938 році, про те, як польський уряд мріяло стати союзником Третього рейху і разом з Німеччиною відправитися завойовувати Росію.
Необхідно пояснити, чому Черчілль назвав Польщу «гієною Європи». Пора викрити спроби Польщі представити себе «безневинною жертвою» Німеччини і Радянського Союзу.
До того ж, необхідно повернутися до ретельного розслідування розстрілів у Катині польських офіцерів. Є всі підстави вважати, що покаяння перед Польщею в горбачовські і єльцинські часи було поспішним, обґрунтованим політичними причинами, а не бажанням провести повне і неупереджене розслідування на підставі всіх наявних фактів.
Так само необхідно на державному рівні висунути звинувачення Польщі в агресії проти Радянської Росії в роки громадянської війни з метою відторгнення частини території історичної Росії. Нагадаємо, отримавши незалежність, Польща негайно вторглася в нашу країну, захопила частину України, Білорусію, польські війська зайняли Київ.
Необхідно вимагати від Польщі визнати відповідальність за винищення в 1920 році в польських таборах для радянських військовополонених, за жорстокі репресії проти мирного населення на відторгнутих за ризьким договором землях України та Білорусії.
Нагадувати про те, що в 1939 році Червона Армія зайняла територію Західної України та Білорусії, які відходили їй т. зв. «лінії Керзона», демаркаційної лінії, встановленої на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. як східного кордону Польщі. Але Польща, користуючись правом сили, утримувала ці землі за собою.
Необхідно висвітлити в подіях Другої світової війни роль багатьох європейських країн, які сьогодні намагаються вчити Росію демократії.
У радянський час заради того, щоб не образити союзників по соціалістичному табору, не писали про участь деяких європейських країн у війні проти СРСР.
Не писали про те, як вели себе угорці під Воронежем і чому маршал Толбухін після цього дозволив не брати в полон угорських солдатів. Про те, що потужні військові заводи «Шкода» в Чехії всі чотири роки справно постачали вермахт бойовою технікою. Сьогодні пора відкинути горезвісну політкоректність, щоб ці країни, нарешті, перестали дорікати Росії в радянській окупації.
Розповідаючи про Великої Вітчизняної війні, пора зняти табу з імені Верховного командувача Червоною Армією в роки війни. Нарешті повернути Сталінграда ім’я. Дуже дивно, коли місто-герой називають Сталінградом лише 9 травня.
Ніхто не закликає виправдовувати репресії невинних людей, але все ж необхідно говорити правду про існування «п’ятої колони» в СРСР у той час, про непримиренну боротьбу Сталіна з однодумцями Троцького, яких було чимало і в армії, і в органах влади.
Ніхто не закликає виправдовувати жертви колективізації, репресії, страждання невинних людей, доноси і чорні воронки. Ми повинні шанувати пам’ять невинних жертв репресій. Але оцінка цього періоду радянської історії дана давно, репресії твердо засуджені.
А якщо уважно подивитися на те, які цілі переслідують чергові кампанії «десталінізації» і що намагаються нав’язати російському суспільству різні правозахисники, то стане очевидно, заради чого вони прагнуть – зрівняти Сталіна і Гітлера, а весь радянський період звести тільки до репресій і ГУЛАГу.
Необхідно дати об’єктивну оцінку предвоенному період історії Радянського Союзу.
До яких пір можна терпіти безграмотні затвердження лібералів про те, що Сталін не підготував країну до війни? Хіба створена за дві п’ятирічки потужна промисловість, розроблені до 1941 р. найсучасніші зразки зброї, танки Т-34, знамениті «Катюші», штурмовики Іл-2, виникли самі по собі?
Створена в СРСР в найкоротші терміни промисловість змогла протистояти промисловому потенціалу не тільки Німеччині, але і підкореної Гітлером Європи. Зброя Перемоги, яке не поступалося, а іноді перевершувало все, що створив «похмурий німецький геній», було створено ціною величезних зусиль всієї країни.
З слабких полумилицейских формувань, якою була Червона Армія на початку 30-х років, до 1941 р. були створені потужні Збройні сили СРСР. Сучасні ВВС, бронетанкові війська, артилерійські системи, підготовлений резерв.
Хіба знаючи все це, людина в здоровому глузді здатний стверджувати, що Сталін не підготував країну до війни? Але останні десятиліття намагалися не говорити про те, як країна готувалася до майбутньої війни. Наші ЗМІ все увагу приділяли темі репресій.
Весь народ, відмовляючи собі багато в чому, працював з неймовірним напруженням, розуміючи, що велика війна неминуча. Війна могла розгорітися на сході – згадаймо бої на озері Хасан і Халкін-Голі. Йшла війна в Іспанії. Під час зимової війни з Фінляндією англійці готувалися бомбити нафтопромисли в Баку.
Необхідно докладно розповідати про те, яка міжнародна обстановка склалася до кінця 30-х років, про те, що профашистські режими були у влади не тільки в Німеччині, але і в Італії, Угорщини, Румунії. Інакше молоде покоління не зможе зрозуміти мотиви багатьох рішень керівництва Радянського Союзу.
А чого коштують шалені затвердження лібералів про те, що народ виграв війну всупереч Верховному головнокомандувачу і главі держави? Може пора у подібних персонажів відняти можливість регулярно транслювати в ефірах телеканалів і радіостанцій?
Ліберали, надаючи завзяте протидія появі єдиного підручника історії, відстоюють право на вільну інтерпретацію будь-яких історичних подій і фактів.
Але проведена серйозна робота Військово-історичним товариством, багато авторитетні вчені на підставі архівних документів переконливо спростували міфи фальсифікаторів історії Великої Вітчизняної війни.
Може бути пора розглядати старанне тиражування цих чорних міфів в інформаційному просторі Росії як свідомий наклеп? І притягати до відповідальності наполегливих брехунів і наклепників.
Це всього лише деякі напрямки, на яких ми повинні протистояти інформаційному тиску, викриваючи брехню фальсифікаторів історії.
ОСТАННІЙ РУБІЖ
Останні двадцять років російські ліберали часто повторювали, що Велика Вітчизняна війна – це останній рубіж радянських патріотів.
Велика Вітчизняна війна і насправді виявилася останнім рубежем для всіх, хто любить Росію, незалежно від того, як вони ставляться до радянського періоду історії країни. Саме на цьому останньому рубежі наш народ зумів утримати, зберегти почуття своєї єдності, спільної історії і загальної долі.
Сьогодні стоїть завдання не тільки на рівні державної влади протистояти інформаційної агресії.
Кожен з нас повинен спокійно і аргументовано розповідати правду своїм дітям у родині, вчителі і викладачі Внз повинні особливу увагу приділяти темі Великої Вітчизняної війни у роботі зі школярами і студентами.
Не можна не відзначити, що в останні роки чимало робиться, щоб молоді покоління знали правду про подвиг нашого народу у Великій Вітчизняній війні. Але все ж суспільству необхідно більш чітко і ясно пояснити цілі та завдання, які переслідують вороги Росії, переписуючи історію.
«Перемога далася нам дуже дорогою ціною, щоб ми дозволили її у нас забрати, – заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. – Для нас це – «червона лінія».
Всьому нашому суспільству необхідно чітко усвідомити, що очікує країну, якщо в інформаційній війні ми дозволимо ворогу перейти цю «червону лінію».
Керівник інформаційно-аналітичного центру громадської організації «Московські суворовці» Віктор Саулкин
Прочитати 1 частина: http://mccvu.ru/news/6373/
Прочитати 2 частина: http://www.mccvu.ru/news/6374/
ПОСТСКРИПТУМ
Підтвердженням того, що інформаційно-психологічна війна активно ведеться в інтернет-просторі, є спроби блокувати розсилку статей сайту «Московських Суворовців».
Духовно-моральні орієнтири і патріотична позиція громадської організації «Московські Суворовці» викликає пекучу ненависть і потік кляуз з боку ворогів Росії.
Слідуючи вказівкам заокеанських регуляторів інтернету (чомусь обов’язкові до виконання російськими інтернет-провайдерами), публікації періодично блокують або примусово поміщають в розділи спаму. Сотні тисяч наших співвітчизників, учасників кадетського руху, що знаходяться у всіх куточках світу, залишаються без інформаційної підтримки.
Тема «Фальсифікатори історії і третя світова війна» так обурила шанувальників Третього рейху на Україні, що український оператор зв’язку «Об’єднані мережі України» (baraca.united.net.ua написав чотири гнівних звіту про здобутий спам» в американську компанію «Cisco Systems», яка є регулятором сервісу «SpamCop» (spamcop.net), функція якого – створення чорних листів сайтів і IP-адрес, з яких здійснюється розсилка спаму, та повідомлення адміністрації всіх хостинг-майданчиків, у тому числі і російських. На підставі заяв українського інтернет-поліцая, «SpamCop» розіслав вказівки про блокування сайту «Московські Суворовці» і всіх його майданчиків в соціальних сервісах.
Ситуація парадоксальна. Уявіть собі, що в роки Великої Вітчизняної війни всі повідомлення Інформбюро і публікації «Червоної Зірки» проходили б цензуру в Берліні, а колабораціоністи давали дозволу або заборона на роботу радянських радіостанцій і видавництв.
Створення незалежного російського інтернету стає найважливішим завданням.
Неможливо вести інформаційне протистояння, коли на підставі заяви будь-якого іноземного агента можна заблокувати діяльність російської організації в інтернет-просторі Російської Федерації.
З повагою,
Московські суворовці
