Микола Білоус
Пам’ятаю, як ще на зорі пострадянської Росії, коли діяв принцип: що не заборонено, те дозволено — даішники на дорогах цілодобово не могли виписати жодного протоколу про порушення тоді ще радянських Правил дорожнього руху.
Начальство — вимагало, а можливостей за законом не було. Пізніше в Держдуму почали надходити пропозиції внести поправки до ПДР, зміст яких зводився лише до одного: вони розширювали повноваження інспекторів в частині накладення стягнень на водіїв. Кажучи відверто, нововведення не сприяли головному принципу Правил — підвищення безпеки дорожнього руху.
Ще в дев’яностих, деякі депутати і правозахисники стали говорити про перекоси в законодавстві і вимагали прийняти закон «Про правила дорожнього руху», щоб запобігти наповнення нормативного документа сумнівними поправками, нескінченним потоком хлинули в Думу.
Але віз, як мовиться, і нині там! Закону немає, а правила можна змінювати нескінченно.
За останні чверть століття основний документ, призначений для підвищення безпеки всіх учасників дорожнього руху змінився настільки, що навіть виконавці в особі дорожніх поліцейських, не зважаючи на ранги та посади, не здатні вивчити і запам’ятати його в повному обсязі.
Адвокати, до яких зверталися за допомогою «порушники» ПРАВИЛ дорожнього руху, відзначали не раз, що в протоколах інспектори часто стали писати ахінею, не має нічого спільного з Правилами.
Нещодавно в Істрі, у Внз МВС під час відкриття кафедри ГИБДД по перепідготовці кадрів виступив заступник міністра генерал Горовий і сказав прямо, що час зупинитися і зробити ревізію ПДР. Навіть діючим співробітникам неймовірно важко їх зрозуміти, не те що учасникам дорожнього руху.
Пригадується фраза Чебурашки: «Ми будували, будували і нарешті збудували…»
А ЩЕ В НАРОДІ КАЖУТЬ: «НЕ РИЙ ЯМУ ІНШОМУ, САМ В НЕЇ ПОТРАПИШ!»
Найцікавіше, що ініціаторами всі поправок до ПРАВИЛ дорожнього руху виступали саме працівники ДАІ та МВС. Досочинялись, що самі загубилися в перипетіях правозастосовчої практики.
