Кремлю здається, що все по-справжньому важливе і цікаве, що відбувається за межами РФ. Звідси і гіпер увагу до того, що про нас говорять або навіть думають, в будь-якій точці світу за межами державного кордону. Це когнітивне спотворення називається ампліфікацією — вкладення в досягнення мети більше зусиль, ніж необхідно, або простіше кажучи, спроба «вбити комара мікроскопом». Даний тип спотворення тягне за собою масу інших: ірраціональна ескалація (мій вибір – завжди правильний!), т. н. «сліпе пляма» (або в своєму оці смітинку не помічаєш…), «нульовий ризик» (перевагу контрольованою, але потенційно більш шкідливою ситуації) і так далі. Наша влада впевнено збирає всю колекцію когнітивних спотворень, особливо, коли це стосується т. зв. міжнародної політики.
З цієї ж причини, до речі, все, що відбувається всередині Росії бачиться незначним, дратівливим, виникає ефект бінокля. Тому всі заклики до влади, що годі шукати своє щастя у Венесуелі, Царя і Сирії – безплідні. Мітингувальники біля парламенту Грузії, зубоскалящие в української Ради – ось хто по-справжньому важливий для володаря бінокля, який бачить цю проблему в несоразмерном масштабі (тоді як, дивлячись у бінокль з іншого боку, внутрішні проблеми бачаться непропорційно крихітними).
Росія перестала бути Імперією, але так і не стала регіональною державою. Цей важливий якісний перехід не був здійснений і сьогодні дві принципово різні моделі «виходу ззовні» конкурують один з одним, обнуляючи взаємні зусилля. Імперія рветься в далеке зарубіжжя, впливати на Африку і Південну Америку, без будь-яких фінансових інтересів, але ведена спрагою влади, як колись пливли римські легіони на холодний Альбіон. Регіональна держава – це спроба відновити пост-радянський простір на нових умовах. Те, що повинно було стати СНД, але в результаті не стало, так як втрутилася Імперія (Русский Мир і ось це все) і вимагала свого.
Чи можливо сьогодні повернення до даного підходу до стратегії регіональної держави, як, скажімо, Канади чи Австралії? Можливо, причому самим природним шляхом. Припинити ескалацію стосовно самих себе, згорнути (а ось тут буде складно) імперські проекти, провести чергову «перезавантаження». Здається, коли про транзит влади тільки починали говорити, у багатьох була надія на Перебудову 2.0, яка передбачала подібні кроки. Однак, пішовши в цьому напрямку, країна якось застряг між двох концепцій, чим викликає деяке роздратування в обох таборах. Для прихильників Імперії – ми недостатньо жорсткі, для прихильників регіоналізму – надто багато сил розтрачуємо по дурницях.
На жаль, стоячи в цій незручній позиції, ми серйозно ризикуємо. Єльцин б, мабуть, назвав би її «політичною розкарякою», яка так і підбиває наших конкурентів на всякі необдумані дії. Повз тещиного будинку, як відомо…
Ілля Гращенков
